Читать «Інше ґроно проникнень і свідчень» онлайн - страница 51

«Нам би такий „Абакан“ зараз не завадив, — сказав я старому вояці. — Таким „Абаканом“ можна того вепра прострелити від рила до сраки».

«Ета точна», — погодився Полковник і ми ще двічі ковтнули з його цистерни.

Коньячний запах принадив до нашої компанії Суддю. Слуга закону занюхав «конину» за півсотні метрів, бігме. Це, певно, був наслідок «другого мисливського феномену»: на полюванні у людини загострюється сприйняття, відроджуються первісні спроможності вух, очей і носа. Вайлуватий міський пентюх завдяки полюванню за три години перетворюється на чінґачґука.

Суддя виявився забагнюченим. Він розповів, що зашпортався і впав у якесь болото. Я чомусь сказав:

«Слоненятко йшло та впало, розтовкло собі є…ло».

Суддя не образився і навіть сміявся, що знов-таки було наслідком першого «феномену». Взагалі, місцеві судді на полюванні завше дуже добрі і зовсім не корумповані. Потім до нас приєднався Політик і зіпсував лісову ідилію балачками про вибори, списки, коаліції та усякі галімі распонятки. Полковник першим відчув лажу і сказав:

«А кагдата тут убілі кабана вєсом сто сємдєсят кіло. Такая била звєрюга!»

Політик глипнув сумними очима і сказанув повну фіґню:

«А я би й не хотів, щоби кабан на мене вийшов. Я не люблю стріляти у звірів. Він собі кабан, а я собі окремо».

Всі подивилися на нього, як на конченого.

«Тут люди все життя мріють, щоби на них вепр вийшов», — сказав Суддя.

«Французькі літописи стверджують, що вепр, який вбив на полюванні короля Філіпа Четвертого, важив чотириста кілограмів», — збрехав я задля виходу з незручного базару.

Мисливці замислилися над моїм повідомленням. Можливо, вони уявили скривавлений труп монарха і волохате чудовисько з іклами в лікоть довжиною над тим трупом. А можливо, все ще подумки «перетравлювали» відморожену заяву Політика.

«Такі викопні вепри вимерли ще у вісімнадцятому столітті», — заспокоїв їх я. Вони зрозуміли.

В цю мить почулися постріли. Вепр вийшов на номери. Завалили його з третього попадання. Потім усі по черзі сідали на мертвого кабана, фотографувалися і пили горілку. Потім здирали з нього панцир, рубали звіра на шматки і пили горілку. Потім їли канапки і смажені на вогні шпікачки, запиваючи все це горілкою. Було весело. Тільки от карабіна в мене тоді ще не було…

Зміст і форма

Зміст виходить з моди. Око ненадовго зупиняється на зрозумілому тексті або зображенні. Правильне і ясне використання слів викликає лише нудьгу та підозру у банальності мислення. Форма остаточно відлущилася від знання і почала жити самостійно, творячи зміст відповідно до своїх суверенних потреб. Будівлі проектуються під концепцію фасаду, романи і сценарії пишуться під стиль і структуру меседжової матриці, а ритм і текстовка сучасних пісень обумовлюються обличчями, зачісками й дупами виконавців. Андрій Жолдак працює виключно з формою і перемагає. Адже будь-яка оповідальність, трансльована з театральної сцени, тепер видається либонь блідим відлунням телесеріалів.

І це все подарувала нам Її Величність Свобода. Коли ми марили нею за Залізною завісою, то уявляли її білою-пухнастою й зовсім не думали про її споконвічні імперативи. Про звірячу морду Свободи (адже усяка абстракція, якщо уважно до неї придивитися, має десь на потилиці — як персонаж з «Гаррі Поттера» — вельми бридку морду). Ми наївно прагнули перетворити Свободу у служницю своїх ілюзій і мрій. Натомість опинилися у її володіннях. В її імперії, на кордонах якої кожна визначеність проходить візовий і митний контроль. З культурницьких валіз пильні митники викидають дидактику (бо вона репресивна), традицію (бо вона репресивна), переконання (бо вони репресивні) і навіть нормативну мову (бо вона, згідно з Р. Бартом, «завжди фашист» і тому репресивна). У валізах залишається лише те, що позначене знаками Гри (гра не репресивна) і Відкритості (ну, зрозуміло). Форма митний контроль проходить легко, а Зміст надовго застрягає у кімнаті особистого огляду перевірки. Поки його обшукують-перетряхують, шукаючи сліди і натяки репресивності, Форма веселим туристом мандрує неозорими просторами Імперії Свободи, трансформується і змінюється, змінюється і трансформується… Коли Зміст нарешті минає митні кордони, то він вже не впізнає власної Форми, не знаходить її і занепадає. Про це попереджав ще мудрий класифікатор Гегель: «Зміст, який своєчасно не набуває відповідної йому історичної форми, деактуалізується і гине». Чуєте у повітрі солодкуватий запах? Це гниє Зміст. Так пахнуть веселі беззмістовні епохи.