Читать «Імператор Нерон. У вирі інтриг» онлайн - страница 98

Нерон попросив зняти із себе мірку, щоб вирити могилу, зібрати шматки мармуру для надгробка, а також принести дров, щоб спалити тіло. Після кожного свого наказу він схлипував і повторював: «Який великий артист умирає в мені!»

Він ніяк не зважувався вкоротити собі віку й барився, поки до Фаона не прийшов скороход, який приніс листа, де було сказано, що сенат оголосив Нерона ворогом і розшукує, щоб «стратити за звичаєм предків». Нерон запитав, що це за страта. Йому відповіли, що злочинця роздягають догола, голову затискають колодою, а тулуб шмагають різками до півсмерті, після чого відрубують голову. Нерон дістав тоді два кинджали, спробував їх на гостроту, але зволікав доти, доки за ним не прибув загін вершників, і лише тоді встромив собі в горло кинджал.

Це сталося, за одними даними, 7 червня, а за іншими - 11 червня 68 року. Годувальниці Нерона Еклога й Александрія разом з його наложницею Акте гідно поховали його в усипальниці роду Доміціїв - похорон обійшовся в 200 тисяч сестерціїв. Дозвіл на похорон дав вільновідпущеник Гальби Ікел, якого звільнили із в’язниці після усунення Нерона і який тепер розпоряджався від імені Гальби в Римі.

Післямова

Римляни сприйняли смерть Нерона по-різному. Одні раділи, бігаючи містом у фрігійських ковпаках (такий ковпак, згідно зі звичаєм, надягали на голову раба, відпускаючи його на волю), проте «були й такі, які ще довго прикрашали його гробницю весняними й літніми квітами та виставляли на ростральних трибунах то його статуї в консульській тозі, то едикти, де йшлося про те, що він живий і незабаром повернеться на острах своїм ворогам».

У деяких частинах імперії його попри все продовжували шанувати.

Особливо популярним ім’я Нерона було в східних провінціях Риму та в сусідній Парфії. Парфянський цар Вологез, вдячний Неронові за те, що той після воєн за Вірменію, які тривали від 55 до 62 року, погодився поставити там царем брата Вологеза Тирідата, через своїх послів, які вирушили у Рим для поновлення союзу, з особливою наполегливістю просив, щоб пам’ять Нерона залишалася в пошані.

Про те, що Нерон був досить неоднозначною особистістю, найкраще свідчить ставлення до нього жителів східних провінцій імперії. Ще впродовж кількох десятиліть після його загибелі в різних східних провінціях імперії з’являлися самозванці, Лженерони, які здіймали повстання під гаслом відновлення своєї влади. Певне, саме кількаразова поява Лженеронів породила міф, який поширився серед християн у IV-V ст., про майбутнє друге пришестя Нерона напередодні кінця світу і його виступ на боці Антихриста проти «праведних». Нерон став символом репресій проти християн.

Цікаво, що коли наприкінці IV - на початку V ст. у Римі з’явилася традиція карбувати й роздавати народові у свята «конторніати» - імітації стародавніх монет, то, хоча серед них і була невелика кількість конторніатів із зображеннями різних обожнених «добрих» імператорів, явно переважали монети із зображеннями Нерона. Чому ж саме Нерон знову став таким популярним? Можливо, випуск монет із зображенням гонителя християн Нерона був однією з форм прихованої антихристиянської пропаганди, яку намагалися тоді провадити останні погани.