Читать «Імператор Нерон. У вирі інтриг» онлайн - страница 80

Бачачи настрій імператора, ніхто із придворних не виказав сумнівів і не запропонував, перед тим як повідомити про знахідку, спершу перевірити достовірність повідомлення. Кожний із придворних поспішав із вітаннями, «оратори, звеличуючи принцепса, зверталися переважно до того ж предмета», стверджуючи, що «тепер землею породжуються не тільки звичайно вироблені нею плоди й золото у змішанні з іншими металами, а вона обдаровує своїми щедротами як ніколи раніше, і боги посилають багатства, що лежать напохваті.

Приєднували вони до цього й інші вигадки, змагаючись у красномовстві й підлесливості, переконані в тім, що їхній слухач повірить усьому».

Надії й очікування зростали, як мильна бульбашка, і точно так само, як мильна бульбашка, зрештою, лопнули, причому з дуже неприємними наслідками і для престижу імператора, і для стану фінансів імперії.

Річ у тім, що, «плекаючи ці нездійсненні надії, Нерон із кожним днем ставав марнотратнішим: проживалися зібрані скарбницею кошти, начебто вже були в його руках такі скарби, яких вистачить на багато років нестримних витрат. Розраховуючи на ті скарби, він став щедро роздавати подарунки, і очікування незліченних багатств стало однією із причин зубожіння держави. Оскільки Басс, за яким ішли не тільки воїни, а й зігнані для робіт селяни, безупинно переходячи з місця на місце й щоразу стверджуючи, що саме тут є обіцяна печера, перерив свою землю й великий простір навколо неї та, нарешті, дивуючись, чому лише в цьому випадку сновидіння вперше обдурило його, хоча всі попередні незмінно збувалися, полишив безглузду завзятість і добровільною смертю уник ганьби і страху перед відплатою. Втім, деякі письменники повідомляють, що його було кинуто у темницю й згодом випущено, а задля відшкодування витрат його майно конфіскували до царської скарбниці». Історія з пошуками скарбів Дідони не є такою простою, як здається на перший погляд.

По-перше, вона є цікавою тим, що характеризує атмосферу імператорського двору того часу, а по-друге, дозволяє зробити висновки, що пошуки скарбів Дідони були аж ніяк не кумедним курйозом, а добре продуманою операцією з дискредитації Нерона.

Було знайдено відчайдушного авантюриста, якому пообіцяли підтримку, розповіли, що і як слід казати, і переконали в тім, що все минеться безкарно. Далі Цезелій Басс вирушає до Рима і там потрапляє на прийом до імператора.

Чи можна повірити, що нікому не відомий провінціал пунієць раптом без усілякої підтримки потрапив до імператора Риму?

Светоній Транквілл, що також написав про безуспішні пошуки незліченних скарбів цариці Дідони, навіть не намагався відповісти на це питання. Корнелій Тацит пояснює це хабарем. Можливо, хабар справді відчинив Цезелію Бассу двері імператорського палацу.

Проте важко навіть уявити, яким мав бути цей хабар, адже статок вільновідпущеників, які визначали, кого варто допустити на прийом до імператора, обчислювався мільйонами, а то й сотнями мільйонів сестерціїв! Чи під силу було простій людині знайти потрібну суму?