Читать «Імператор Нерон. У вирі інтриг» онлайн - страница 61

Володимир Дмитренко

У цій непростій економічній і політичній ситуації Нерону було невигідно продовжувати війну з Парфією, але й укладення миру після явної поразки римської зброї під Рандеєю було теж небажаним, оскільки підривало авторитет імператора. Коли навесні 63 року в Рим прибули посли царя Вологеза Першого, які наполягали на тому, щоб Вірменію було віддано Тирідату, миру укладено не було. Питання про війну чи мир вирішував, звісно ж, сам Нерон, але він повівся досить мудро і, щоб не брати на себе всієї відповідальності, «скликав нараду найперших сановників держави й запропонував їм на вибір сповнену несподіванок війну чи безславний мир. Не вагаючись, вони віддали перевагу війні». Водночас парфянські посли відбули з пошаною та з дарунками, «які мали на меті вселити Тирідату надію, що коли він особисто звернеться з таким проханням, то може розраховувати на успіх». Нерону насправді потрібна була не далека гориста Вірменія, а відновлення підірваного невдачами престижу.

Коли рішення про війну було ухвалено, Нерон знову доручив командування всіма римськими військами на Сході Доміцію Корбулону. Місцевим тетрархам, залежним від Риму місцевим царям, а також римським прокураторам і намісникам сусідніх провінцій було дано письмове розпорядження коритися наказам Корбулона, влада якого, за словами Корнелія Тацита, виросла «майже до таких самих розмірів, у яких римський народ наділив нею Помпея* для війни з піратами». Утім, Корбулон міг розпоряджатися всім аж ніяк не безконтрольно - одночасно намісником Сирії замість Корбулона було призначено Гая Цестія, який взяв на себе управління цивільними справами, - імператор, як і раніше, намагався уникати надмірної концентрації влади в руках однієї людини.

____________________

* На початку I ст. до н. е. в Середземному морі орудували пірати. 67 року до н.е., коли ця проблема виросла до масштабів, що загрожували безпеці держави, римський сенат доручив боротьбу з піратами знаменитому полководцеві Гнею Помпею Великому і був змушений надати йому для цього особливі повноваження, рівнозначні повноваженням диктатора, а також передати йому в підпорядкування весь римський флот, після чого той за якихось три місяці розправився з піратами.

Перегрупувавши війська, Корбулон почав просуватися вперед, але від парфян і вірменів знову прибули посли, запропонувавши йому зустрітися з Тирідатом. Зустріч відбулася на тому самому місці в Рандеї, де наприкінці 62 року було оточено Цезенія Пета і звідки той, зазнавши великих втрат, був змушений відступити, уклавши безславне перемир’я. Це було символічно - синові Цезенія Пета, який служив у нього у званні трибуна, Корбулон, давши трохи маніпулів, доручив поховати останки полеглих там римських воїнів. У призначений день помічник Корбулона римський вершник Тіберій Александр і зять Корбулона легат п’ятого легіону Анней Вініціан «прибули в табір Тирідата й задля того, щоб його вшанувати, і щоб, маючи у своєму розпорядженні таких заручників, він не побоювався, що йому влаштували пастку», а потім Тирідат і Корбулон, супроводжувані кожний лише двадцятьма вершниками, зустрілися.