Читать «Імператор Нерон. У вирі інтриг» онлайн - страница 57

Тим часом Цезеній Пет не тільки не вжив яких-небудь запобіжних заходів, а й повідомив у Рим, що війну закінчено, і навіть відіслав один зі своїх легіонів на зиму в сусіднє союзне Риму Понтійське царство, а багатьом воїнам залишених легіонів надав відпустку. Однак, попри переможні реляції Цезенія Пета, до закінчення війни було ще далеко.

Цар Вологез, певно, був добре поінформований про становище римлян і, не зважаючи на зиму, рушив із великими силами на ослаблене угруповання Цезенія Пета. Римська розвідка також не дрімала.

Цезенію Пету доповіли про це вчасно. Становище Цезенія Пета не було безнадійним, і він міг би стримати парфян, захищаючись від них в укріпленому таборі, але, як писав Корнелій Тацит, «спонукуваний у загрозливих обставинах обізнаними у військовій справі людьми, він одразу, щоб не гадали, що йому не обійтися без чужих вказівок, приймав рішення всупереч їхнім порадам, і притому найгірші. Так і цього разу він виступив із зимового табору, повторюючи, що для боротьби з ворогом йому дано не рови й вали, а людей та зброю, і повів легіони так, ніби збирався вступити у битву з парфянами. Одначе, втративши центуріона й декількох воїнів, висланих уперед для з’ясування чисельності супротивника, він у страху перед ним відступив». Стало зрозуміло, що сили парфян значно більші, ніж очікувалося. Пет почав відступ. Вологез почав його переслідувати, але обережно. Щоб перешкодити парфянам пройти гори Тавра, Пет залишив три тисячі добірних піхотинців обороняти найближчий із перевалів, іншу частину армії, ядро якої становила паннонська кіннота, відвів на рівнину до Рандеї, де було побудовано укріплений табір. Свою дружину й сина він відіслав у фортецю Арсомасата, відрядивши туди для їхнього захисту когорту союзників. Отже і без того не надто великі сили Цезенія Пета виявилися роз’єднаними, але він усе ще сподівався впоратися з парфянами самотужки. Лише на превелику силу його переконали надіслати повідомлення про вторгнення Корбулона.

Вологез без особливих зусиль зім’яв виставлений Петом заслін.

Захисники перевалу не змогли чинити йому гідного опору - «і тільки центуріон Тарквіній Кресцент насмілився захищати вежу, яку займав із гарнізоном: здійснюючи часті вилазки, він винищував варварів, що підступали до неї на близьку відстань, поки його не закидали з усіх боків палаючими головешками». Уцілілі захисники перевалу втікали хто куди, причому «поранені повернулися в табір і зі страху всіляко перебільшували доблесть царя, відвагу й численність народів, що складали його військо, знаходячи довірливих слухачів серед тих, хто був охоплений таким же страхом».