Читать «Імператор Нерон. У вирі інтриг» онлайн - страница 43

Але римляни, насипавши вал, увірвалися до фортеці, і її захисники були змушені скласти зброю. Тирідат спробував захопити Південну Вірменію, де мав прихильників, але посланий туди Корбулоном легат Верулан, розоривши землі тих, хто намагався підтримати Тирідата, змусив того відступити.

Отримавши від Корбулона звістку про захоплення Вірменії, Нерон призначив новим царем країни Тиграна (Тиграна П’ятого), онука залежного від Риму каппадокійського царя Архелая і правнука іудейського царя Ірода Великого. Фактично Тигран П’ятий був лише римською маріонеткою - «тривале перебування в Римі заручником виховало в ньому рабську приниженість». Частину земель Вірменії було віддано в управління сусіднім залежним від Риму правителям. Для того, щоб Тигран зміг утриматися при владі, Корбулон залишив йому тисячу легіонерів, дві когорти військ союзників і два загони кінноти.

Корбулон після завоювання Вірменії залишився на Сході римським намісником у Сирії замість померлого того ж року Уммія Квадрата.

Одначе призначення Корбулона намісником Сирії зовсім не означало, що в його руках зосередилася вся влада на Сході. Це зроблене Нероном призначення було надзвичайно хитрим і переслідувало водночас кіль ка важливих цілей. По-перше, тепер Корбулона не треба було з по шаною й тріумфом приймати в Римі, що довелося б зробити після таких гучних його перемог, якби Корбулона відкликали до столиці.

По-друге, намісникові Сирії підкорялися вже не всі війська на Сході, а лише ті, що були розташовані в Сирії. По-третє, у разі нового загострення на місці був досвідчений полководець, якому можна було б доручити ведення війни, і водночас це також пояснювало б римлянам, чому Корбулона не викликали для ушановування в Рим.

16. Повстання Боудікки

Ще не вщухла війна у Вірменії, як 61 року проти римського панування піднялася, здавалося б, утихомирена вже Британія.

Причиною повстання були зловживання римських чиновників. За словами Корнелія Тацита, бачачи, як римляни скоряють одне за одним британські племена, цар союзного римлянам племені іценів Прасутаг, «який славився величезним багатством», призначив у своєму заповіті спадкоємцями імператора Нерона та двох своїх дочок, «розраховуючи, що така догідливість відгородить його царство й надбання від насильства». Проте цар гірко помилився, не врахувавши жадібності прибульців. Вийшло саме навпаки, «і царство стали грабувати центуріони, а надбання - раби прокуратори* так, ніби й те й інше було захоплено силою зброї. Насамперед відшмагали батогами дружину Прасутага Боудікку й збезчестили його дочок; далі в усіх знатних іценів відібрали успадковане від предків майно, немов усю цю область було подаровано римлянам, а з родичами царя стали поводитися, як із рабами». Не витримавши знущань, іцени повстали.