Читать «Імперіум» онлайн - страница 4

Отож на борту «Принца Вальдемара» перебував юний Авґуст Енґельгардт із Нюрнберга, бородань, вегетаріанець, нудист. Не так давно він опублікував у Німеччині книгу з мрійливою назвою «Безтурботне майбутнє», а ось тепер прямував до Нової Померанії, щоб купити землю для кокосової плантації, скільки саме і де, він ще не знав. Він стане плантатором, проте не з жадоби збагачення, а з глибокого переконання, що зможе силою своєї величної ідеї на віки вічні змінити світ, який здавався йому ворожим, беззмістовним і жорстоким.

Енґельгардт, котрий поступово відмовився від усіх продуктів харчування, вважаючи їх нечистими, прийшов безпосередньо до плоду кокосової пальми. Іншого не могло й бути: плід cocos nucifera, кокосової пальми, як Енґельгардт дізнався, був, фактично, вінцем творіння, плодом світового древа Іґґдрасіль. Він ріс на верхівці пальми, підставивший боки сонцю та Господу Богу; він давав воду, молоко, кокосову олію та поживний м'якуш; він єдине у своєму роді джерело хімічного елемента селен для людини; з кокосового волокна робили циновки, дахи і канати, зі стовбура пальми виготовляли меблі й будинки; з ядра — олію, щоб проганяти темряву та умащувати шкіру; навіть порожня шкаралупа горіха ставала чудовою посудиною, яку також можна було перетворити на тарілки, ложки, дзбани, ба навіть виготовляти з неї ґудзики; якщо добре порозмірковувати, то навіть дим від горіння шкаралупи, коли її спалювати, наче звичайну деревину, можна було використовувати як чудовий засіб для відлякування комарів та мух, — коротко кажучи, кокосовий горіх був досконалим. Той, хто харчувався виключно ним, ставав подібним до богів, міг досягти безсмертя. Пристрасним бажанням Авґуста Енґельгардта, та що там бажанням — його призначенням було створити колонію коковорів, їдців кокосів, а себе він бачив одночасно і пророком, і місіонером. Саме з цієї причини він вирушив у південні моря, які звабили вже незмірну кількість мрійників своїм райським покликом сирен.

«Принц Вальдемар» у супроводі диму зі своєї труби тримав курс прямо на Гербертові Висоти. З корми двічі на день виливали в море великі чани з рештками їжі, а тим часом далеко на півдні пропливало узбережжя Землі Вільгельма II, гори Фіністерре, як це нашіптувала Енґельгардту карта, а ще далі — не досліджені й сповнені небезпек землі, на які взагалі не ступала нога німця. Там росло сто тисяч мільйонів кокосових пальм. Енґельгардт не був внутрішньо готовий до цієї майже болісної краси південного моря; промені сонця пробивалися крізь хмари осяйними колонами, надвечір м’яке тепло заповнювало узбережжя і вкривало гірські хребти, які в сутінковому цукристо-фіолетовому сяйві один поперед одного тяглися до безкінечності.