Читать ««Чорна зоря»» онлайн - страница 4

— Коли б я тільки знав, навіщо ви мені розповідаєте всі ці дурниці! — застогнав Кост.

— Ще я забула сказати, що на столику біля неї лежали ножички, — ніби сама до себе мовила Трекова.

«Ще п'ять хвилин — і я застрелю її», — подумав Кост.

Не здогадуючись про цей присуд, Трекова провадила.

— «Тих крапель, — кажу їй, — я не знайшла. Тепер подзвоню до КНБ». — «Зробіть ласку, люба», — мовить мадам і лягає на канапі, мов антилопа, що здихає. Я зняла трубку, але гудка не почула. Мене це не дуже здивувало: у нас із телефоном щодня якась історія. Звичайно мадам забуває встромити вилку в розетку.

«Ще три хвилини», — подумки сказав Кост.

— Глянула — з вилкою все гаразд. Відтак знову пробую телефонувати, але знов нічого не виходить. «Не щастить, — каже мадам невинно, мов Джульєтта до того, як побачила Ромео. — От негідник, вередує саме тоді, коли найбільше потрібен!» — «То я до КНБ піду», — пропоную. «Я вам дивуюся, — відказує мадам, — невже у вас стане совісті кинути мене тут напризволяще?» — «Але, — відповідаю, — щось же треба робити; хтось сюди вдирався, а ми спокійнісінько ляжемо спати, ніби нічого й не сталося?» Отут, пане, й почалось. «Як ви можете так категорично твердити, — напалася вона на мене, — що сюди хтось удирався?» — «Навіщо тоді ви зчинили такий ґвалт? — заперечила я. — А рейвах у вашім кабінеті?» — «Який рейвах? — питає вона медово. — Будьте такі ласкаві, покажіть мені цей рейвах!» Я, звісно, метнулася до кабінету. Та ба — двері було замкнено, «Усе, врятувалася», — подумав Кост, а вголос мовив:

— Що ви кажете? І замкнула їх ваша господиня?

Трекова кивнула головою.

— Та й не тільки це. Вона все в кабінеті прибрала, ніде й сліду паперів. «А де папери?» — вже я на неї з мокрим рядном. «Які папери?» — питає невинно, мов дитина. Я на це: «Папери зі столика, що валялися на підлозі, я їх бачила на власні очі». — «Господь з вами, коли ви це могли бачити!» Мадам раптом забула, що їй тільки-но було погано і що ноги їй тремтіли, сковзнула на килим, скорчила для мене першокласну заспокійливу усмішку і сказала: «Трекова, той столик замкнено, і ключик від нього лежить в оцьому столику біля моєї канапи». Тоді повела мене до дверей на терасу: «Ці теж замкнено і ключик стирчить у щілині. Чи не так?» — «Чом же це ви калатали як божевільна в гонг? — напустилась я на неї.— Може, й цього не було?» Вона похитала головою, всміхнулася, полоскотала мені під лівою лопаткою і мовила: «Голубонько, годувальнице моя дорогенька, подаруйте мені це. Щось мені приверзлося, і я спросоння зачепила гонг. Оце й усе, золотко. А тепер ідіть спатки й вибачте мені, що потурбувала вас».

— Пані Трекова, — сказав Кост, — ви пам'ятаєте те місце в біблії, де Каїн убив Авеля? Признаюся вам чесно, що коли й далі так піде, то буде з вас Авель. Єдине, що я від вас хочу, — це факти. Я записав усього-на-всього п'ять рядків, а ви забрали в мене ось уже півгодини.

— Пане, — з гідністю відповіла Трекова, — я читала, що КНБ — це не колишні поліцаї, а друзі людей, А ви, бач, який — погрожуєте мене вбити. А за віщо? За мою зичливість. Я…