Читать «На коні й під конем» онлайн
Анатолий Димаров
На коні й під конем
ЧАСТИНА ПЕРША. ЧЕРЕЗ МІСТОЧОК.
БІЛЯ ВІКНА
СТОРОЖИХА
ДВАДЦЯТЬ КОПІЙОК
ВАНЬКО
НЕ ХОЧУ РАЮ
СИН УЧИТЕЛЬКИ
КАРНАВКА
ПОМСТА
ПАСТКА
ЗЕМЛЯНІ МЛИНЦІ
ПО ДРІЖДЖІ
ПОХОРОН
ОТАКА МОЯ ДОЛЯ
НАЧИНКА
КОТИЛАСЯ ТОРБА
КАЗОЧКА ПРО ЛІТАК
СМОЛЯНИЙ БИЧОК
СВИЩИК
НЕПОРОЧНИЙ ОТРОК
ПУЧОК ЧАСНИКУ
УРОК
ДВА ЛІТРИ
БІЛЯ ЯЛИНКИ
ЯБЛУНЕВА ЛОМАКА
ТРОХИ ІСТОРІЇ
З ЧУЖИХ ЗУБІВ
НОВІ КОВЗАНИ
КІТ НА ДОРОЗІ
ОДВІЙКИ
МОРГУН
ОБРАЗА
ЯКИЙ ТЕРПЕЦЬ У НАШОГО ВЧИТЕЛЯ
В ПОТІ ЧОЛА
СЛОВО І ДІЛО
ПУГАЧ
ЧЕРЕЗ МІСТОЧОК
ЧАСТИНА ДРУГА. БЛАКИТНА ДИТИНА
ПОЧОМУ ЯБЛУКА З ЧУЖОГО САДУ
МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ ГОГОЛЬ, ВОДА Й ТОПОЛЬКА
ЯКІ НА СМАК ЖАБЕНЯТА
САМОСТІЙНИЙ ТВІР
АТОС, ПОРТОС, АРАМІС, ПАРАШУТ, РАКЕТА Й ПОТЯГ
ТРІШКИ ПРО АЛГЕБРУ, «ТОВАРІЩЕЙ» ТА ГАЛИНУ ІВАНІВНУ
ЯК Я «РОЗБАГАТІВ»
ЛІТНІ КАНІКУЛИ
ПРО ГАСЛА Й ПОРТРЕТ
НОВИЙ КОСТЮМ
ЧАСТИНА ТРЕТЯ. НА КОНІ Й ПІД КОНЕМ.
МИ ВСТУПАЄМО У ВОСЬМИЙ
ДОМНА ДАНИЛІВНА, Я, ЦАП І ФЕДЬКО
ПЕРШИЙ РАЗ У ВОСЬМИЙ КЛАС
ВЧИТЕЛІ, ВЧИТЕЛІ…
ПРО ПАРАШУТНУ ВИШКУ І ПРО ТЕ, ЩО ТАКЕ «ЗАЙЦІ» І З ЧИМ ЇХ ЇДЯТЬ
МАСКУЛІНУМ, ФЕМШІНУМ, НОЙТРУМ
АНЖЕЛІКА МИХАЙЛІВНА, ПТАХ ФЕНІКС, ФІЗКУЛЬТ–УРА І КИШЕНЬКОВА АРТИЛЕРІЯ
ЯК АМУР НАМАГАВСЯ ПРОБИТИ МОЄ СЕРЦЕ, ТА ЛИШЕ СТРІЛИ ПОГНУВ
ПРО ТЕ, ЯК Я МАЛО НЕ СТАВ ВІДМІННИКОМ І ЯКА Б ЦЕ БУЛА РАДІСТЬ МАМІ
ОСТАННІЙ ШКІЛЬНИЙ РОЗДІЛ
ПРОВОДИ
ЯК ВОНО В ПІХОТІ
АТЬ–ДВА!
СЛУЖБА, СЛУЖБА…
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
На коні й під конем
Это весёлая книжка украинского советского писателя лауреата Государственной премии УССР им. Т. Г. Шевченко об остроумном и находчивом сельском мальчике. Много случается с ним приключений — и весёлых, и печальных, так как кипучая энергия бурлит в нём, как в вулкане...
ЧАСТИНА ПЕРША. ЧЕРЕЗ МІСТОЧОК.
Колись я чув казку про чарівний місточок.
Провисав він над безоднею, і по один бік жила людина, а по другий було все, що потрібно їй для життя. Щодня переходила ту прірву людина. І жити б їй вічно, коли б місточок не вужчав з кожним днем.
Стурбована, щоразу набирала людина все більше припасів. Але чим важчою ставала її ноша, тим вужчим — місточок.
Я теж стою над таким урвищем, і по той бік — прожиті мною роки. І доки не щез місточок моєї пам'яті, буду ходити по ньому, хоча б він став такий вузенький, як лезо ножа.
БІЛЯ ВІКНА
Мама іде на роботу, а ми залишаємось удвох: я і мій брат Сергій. Мені — п'ять років, братові — два.
Велика кімната з глиняною долівкою і широкою дубовою лавою під стіною, старенький стіл, етажерка з книжками та зошитами, широке дерев'яне ліжко, де ми спимо втрьох, — оце й усі наші достатки. Та ще біля дверей стоїть висока бодня з борошном. Дуже цікаво видиратися на неї і дмухати в те борошно: по сипучій поверхні бігають довгасті ямки, зривається завірюхою біленький пилок. Я щосили дмухаю, а брат кричить унизу і смикає мене за ногу, щоб я поступився місцем.
Але найцікавіше місце в кімнаті — єдине невелике віконце в чотири шибки.
Надворі — люта зима, намело величезні кучугури, все покрилося білим, навіть люди, що іноді заходять до нас, сиві од інею. Мама йде в школу, а ми відразу кидаємося до вікна, щоб ще раз побачити її, окутану білим туманом.
Ми давно поділили нижні шибки: ліва — Сергієва, права — моя. За ніч вони обростають грубою кіркою крихкого льоду, товщого внизу, покритого ніжно–білим сніжком. Коли цей сніжок обережно лизати, то він холодний і трохи солодкий на смак. А як почнуть дубіти язики, тоді краще хукати на шиби.
