Читать «Жорстокість існування» онлайн - страница 88

Кожна жива істота буде прагнути смерти, коли відчує, що її життєві сили вичерпались. Вона шукатиме тихої темної місцини, що солодкаво пахне тліном — печери, глибокого яру, хащів… Але тільки людина здатна усвідомити беззмістовність власного існування, і у розпачі або намагатиметься накласти на себе руки, або робитиме це повільно, вдаючись до наркотиків, алкоголю, розпусти.

Кожна жива істота, людина чи звір, підсвідомо сприймає смерть як повернення до лона матері, де тепло, темно і куди не проникають небезпеки буття. Коли життя стає нестерпним, людина опиняється нарешті перед вибором, якого не уникнути. Цій ситуації свого часу багато приділили уваги екзистенціалісти, і навіть масова культура приваблює тим, що теж використовує подібні пограничні ситуації, іноді прориваючись крізь туман фальші, умовностей і хибних суджень, де людина раптом постає безмежно самотньою, але вільною. Усе інше — затемнення розуму.

Однак, зумисне затьмарення свідомости — це певною мірою бунт, який знаходить вияв у жорстокості людини щодо себе. Оця ненависть є спробою убити в собі розумну істоту, залишивши лише імпульсивну, хоча часто це лише машина, якою ніхто не керує. Маємо крайній прояв самознищення, яке вже ніщо не може повернути до надії, навіть Бог. Еріх Фромм вважав метою релігії не правильну віру, а правильну дію, спосіб життя. Автоматизмом вчинків керує не Бог, а Бос, земний авторитет. У техногенному суспільстві люди, маючи дуже вузьку спеціалізацію, дуже залежні від місця праці і постійно переживають, щоб його не втратити. Між босом і підлеглим не може існувати дружби, так само і між колегами. Ворожість обезвладнює, змушує до покори, бо, хоча кожен з нас вірить в існування Любови, однак, виносить цю чудову країну за межі земного існування, настільки потужним і закам’янілим видається нами ж сконструйований світ.

Людині час відкинути інфантильність і зробити вибір, як і належить свідомо вільній істоті. Ця істота з її думками, що з’явились ще на зорі людства і пережили усі часи, не має нічого спільного з історією воєн, зрад, будуванням замків на піску. І з історією хибних думок, що змушують блукати у пітьмі, тепер уже віртуальній, яка теж є лоном, але лоном смерти. Якщо вже не можна нічого вдіяти зі світом, то треба бавитись із часом і простором, може, якась з мільйонних комбінацій якраз нам підійде, тільки шкода, що життя таке коротке…

Праведний умирає, і немає нікого,

хто б узяв це до серця,

і мужі побожні беруться зо світу,

і немає такого, хто б те зрозумів, —

що від зла забирається праведний з світу!

Він відходить із миром;

на ложах своїх спочивають,

хто ходить прямою дорогою.

Та наблизьтесь сюди, ви сини чарівниці.

насіння чужоложникове та блудниці, —

над ким розкошуєте ви,