Читать «Збігло літо» онлайн - страница 20

Мері позіхнула. На неї знову найшла нудьга. Початок історії завжди легко придумати, однак довести її до кінця, коли нема слухачів, важко.

— От якби сталося щось по-справжньому цікаве! — сказала вона вголос і подумала: «А, може, справді щось станеться, якщо заплющити очі й полічити до ста?»

Вона заплющила очі й повільно почала лічити, але коли дійшла до ста й розплющила очі, нічого не змінилося, тільки корабель відійшов ще далі, а маленький човен наблизився. В ньому було четверо: троє чоловіків і хлопчик. Мотор уже вимкнули, човен підійшов так близько, що вона чула голоси людей, хоча не могла зрозуміти, про що вони говорили. Мері знічев’я спостерігала за ними. Біля стіни кабінки стояв дідусів ціпок; вона взяла його й почала копирсати ним рінь, не спускаючи тим часом очей з човна, що нечутно плив по гладенькому плесу води. Двоє чоловіків були темношкірі, а третій, господар човна з беретом на голові, — білий. Спочатку говорив він, а коли замовк, загомоніла решта, збуджено розмахуючи руками, ніби сварилися.

Вони причалили до берега неподалік від Мері, й вона навіть підвелася, щоб краще їх роздивитися. Ніс човна виліз аж на рінь, і двоє темношкірих, підкачавши холоші, зіскочили на берег. Човняр передав хлопчика одному З них і відштовхнувся від берега. Опинившись на глибокому місці, він увімкнув мотор, і човен рушив у відкрите море.

Ті, що залишилися на березі, дивились йому вслід. Вони були надто дивно зодягнені, як для морської прогулянки: всі в темних костюмах і в кожного в руці по невеличкій валізі. Як тільки човен відійшов, вони почали роззиратися, ніби не розуміючи, де вони опинились, і Мері здалось, що то заблукалі іноземці.

«Схоже, що вони зазнали корабельної аварії», — подумала вона.

Хлопчик сів на землю. Здавалося, він узуває свої черевики. Один з чоловіків рвучко поставив його на ноги, і хлопчик, відступивши крок назад, прикрив обличчя ліктем.

Чоловіки раптом кинулися бігти пляжем якраз у тому напрямку, де стояла Мері. Щоб не потрапити їм на очі, Мері сховалася в проході між дідусевою і сусідською кабінками.

Вони промчали так близько, що вона чула їхнє дихання, бачила, як спотикаються їхні босі ноги. Після того, як вони зникли з її очей, Мері ще почекала з хвилю, а тоді виглянула зі своєї схованки й побачила хлопчика Він наздоганяв чоловіків, але біг дуже повільно; обличчя його було все в сльозах, він плакав і був такий недоладний на цьому сонячному пляжі в своєму темному парадному костюмі з довгими штаньми, в білій сорочці з червоною краваткою-метеликом, що Мері, висунувши голову, мимоволі скрикнула:

— Ой!

Цієї миті хлопчик уже майже порівнявся з нею. Почувщи її «Ой», він також зойкнув, і, коли повернув до неї голову, його обличчя було перекошене таким жахом, що вона сама перелякалася й зіщулилася. Раптом він упав, ударившись головою об сходинку, й задригав руками та ногами, немов павук.