Читать «1Q84. Книга перша» онлайн - страница 159
Харукі Муракамі
— Мої відповіді погані, — спитала Фукаері.
— Непогані, — відповів Тенґо. — Зовсім непогані. Загалом удалі.
— От добре, — сказала Фукаері.
Тенґо казав таки правду. Незалежно від того, що за одним разом дівчина вимовляла тільки одне речення і не вживала розділових знаків, її відповіді в певному розумінні були досконалими. Найбільше йому сподобалося, що вона не барилася з відповіддю. Відповідала, дивлячись співрозмовнику прямо в очі, не кліпаючи повіками. Це свідчило, що її коротка відповідь щира, а не виражає зневаги до запитання. Крім того, мабуть, ніхто не зрозуміє всього точно, що вона каже. Саме цього хотів від неї Тенґо. Справляти враження щирої і водночас напускати на співрозмовника туману.
— Які художні твори тобі подобаються?
— «Хейке-моноґатарі».
«Чудова відповідь!» — подумав Тенґо.
— Який розділ того твору?
— Всі.
— А крім того?
— «Кондзяку-моноґатарі».
— Сучасну літературу читаєш?
Фукаері на мить задумалася.
— «Сансьо Даю».
«Чудово, — подумав Тенґо. — Оґаї Морі написав оповідання „Сансьо Даю“ на початку епохи Тайсьо. Вона вважає цей твір сучасною літературою».
— Чим ти захоплюєшся?
— Слухаю музику.
— Яку музику?
— Баха.
— Що особливо тобі подобається?
— Від BWV 846 до BWV 893.
Трохи подумавши, Тенґо сказав:
— «Добре темперований клавір». Перший і другий томи.
— Так.
— Чому ти називаєш твори цифрами?
— Так легше запам'ятати.
Для математика «Добре темперований клавір» Баха — справді небесна музика. В ньому рівноправно використовуються звуки всієї октави, а прелюдії та фуги написані в мажорі й мінорі. Разом у двох томах міститься повний цикл — сорок вісім творів.
— А що ще тобі до вподоби?
— BWV 244.
Тенґо не міг згадати, що таке BWV 244. Номер пам'ятав, а от назву забув.
Фукаері почала співати:
На хвилю Тенґо втратив мову. Фукаері не дотримувалася строго музичного інтервалу, але її німецька вимова була на диво виразною і точною.
— «Страсті по Матвію», — сказав Тенґо. — А текст розумієш?
— Не розумію, — відповіла дівчина.
Тенґо хотів щось сказати, але не знаходив слів. А тому хоч-не-хоч звернув погляд на аркуш паперу й перейшов до наступного запитання.
— З хлопцем дружиш?
Фукаері хитнула головою.
— Чому?
— Бо не хочу завагітніти.
— Але ж можна дружити з хлопцем і не вагітніти.
Дівчина нічого не сказала. Тільки кілька разів кліпнула очима.
— Чому не хочеш вагітніти?
Фукаері все ще мовчала. І Тенґо здалося, що він поставив дуже дурне запитання.
— На цьому закінчимо, — сказав він, запихаючи перелік запитань у портфель. — Насправді невідомо, які запитання будуть, але ти можеш відповідати на них, як захочеш. Ти спроможна це зробити.
