Читать «1Q84. Книга перша» онлайн - страница 149

— Не хочу цього робити, — сказала Аомаме. — Я прагну випадково, одного дня, зустрітися з ним. Скажімо, на дорозі або в автобусі.

— Сподіваєтесь, що доля вас обох зведе.

— Чогось такого, — сказала Аомаме. — І тоді я відкриюся йому. Признаюся, що любила в житті тільки його.

— Це надзвичайно романтична думка, — здивовано сказала Аюмі. — Та мені здається, що ймовірність такої зустрічі дуже мала. Крім того, за двадцять років його обличчя, можливо, змінилося. І ви розминетеся з ним, не впізнаєте.

Аомаме хитнула головою.

— Хоч би як змінилося його обличчя, я з першого погляду його впізнаю. Не помилюся.

— Он як!

— Саме так.

— І ви, Аомаме-сан, вірите в таку випадкову зустріч і терпеливо її очікуєте?

— Тому завжди уважно проходжу містом.

— Гм! — промимрила Аюмі. — А вас не тривожить те, що ви його кохаєте і водночас займаєтеся сексом з іншими? Після того як вам сповнилося двадцять.

Аомаме на хвилину задумалася. Потім відповіла:

— Бо такі зв'язки проходять і нічого по собі не залишають.

Запала мовчанка, впродовж якої вони зосередилися на їжі. А тоді Аюмі сказала:

— Може здатися, ніби я лізу вам у душу, але скажіть, на двадцять шостому році життя з вами що-небудь трапилося?

Аомаме кивнула.

— Тоді сталася одна подія, яка мене повністю змінила. Але про це не варто зараз говорити. Вибачте.

— Та нічого, — сказала Аюмі. — Я не псую вам настрою своїм настирливим розпитуванням?

— Анітрохи, — відповіла Аомаме.

Принесли суп, і вони взялися його сьорбати. На якийсь час розмова перервалася. І відновилася тоді, коли вони відклали ложки, а офіціант прибрав посуд.

— Аомаме-сан, а ви не боїтеся?

— Чого, наприклад?

— Адже може статися так, що ви ніколи не зустрінетеся з цим чоловіком. Звісно, випадкова зустріч не виключена. Гадаю, це було б добре. Я справді вам цього бажаю. Але в дійсності існує велика ймовірність того, що зрештою вона так і не відбудеться. Та навіть якби вона й відбулася, він, можливо, виявився б жонатим. І мав би двійко дітей. Тож якби таке сталося, вам довелося б жити після того самій. Не одруженою з коханою людиною, єдиною в усьому світі. Від такої думки вам не страшно?

Аомаме поглядала на червоне вино у склянці.

— Може, й страшно. Та принаймні я маю кохану людину.

— Навіть якщо вона вас не кохає?

— Якщо можна когось щиро любити, то життя набуває сенсу. Навіть якщо не маєш змоги жити з ним разом.

Аюмі на мить задумалася над сказаними словами. Підійшов офіціант і долив вина у склянки. Ковтнувши його, Аомаме подумала: «Аюмі таки казала правду. Який це чорт присікався до такого чудового вина?»

— Аомаме-сан, я в захопленні від вас. Як ви по-філософському на все дивитеся!

— Нічого подібного. Просто я щиро так думаю.

— І я мала кохану людину, — ніби звіряючись, сказала Аюмі. — Хлопця, старшого на три роки, з яким уперше переспала відразу після закінчення середньої школи вищого ступеня. Однак невдовзі він зійшовся з іншою дівчиною. І я після того почувалася душевно спустошеною. Тяжко переживала. З ним розсталася, але відчуття спустошеності все не минало. Він виявився негідним, двоєдушним. Хоча був приємним у поводженні. Та все одно я кохала його.