Читать «1Q84. Книга перша» онлайн - страница 138

«Цей чоловік, можливо, заздрить мені, — в один момент почав думати Тенґо. — Завидує мені як людині або моєму становищу. Та хіба так буває, щоб батько заздрив своєму синові?» Звичайно, малий Тенґо не міг відповісти собі на таке важке запитання. Але мимоволі відчував щось схоже на людську ницість, що просочувалася з батькових слів і вчинків. Він її фізіологічно не терпів. Та ні, йшлося не тільки про заздрість. Цей чоловік щось ненавидів у синові. Тенґо це раз у раз відчував. Батько ненавидів не самого сина, а щось, що в ньому містилося. Вважав це неприпустимим.

Математика стала для Тенґо ефективним засобом втечі. Завдяки втечі в її світ він зумів вирватися з ненависної клітки, що має назву «реальність». Змалку помітив, що легко переміщався туди, як тільки натискав у голові відповідну кнопку. І коли, прогулюючись, розвідував цю безмежну територію із несуперечливими законами, то почувався абсолютно вільним. Проходив покрученими коридорами велетенської будівлі й відчиняв одні за одними двері з номерами. І щоразу, як перед ним відкривалася нова картина, огидні сліди, залишені в реальному світі, блідли й непомітно зникали. Світ, керований формулами, став для нього законним і цілком безпечним сховищем. Тенґо, як ніхто інший, розумівся на географії цього світу й міг точно вибрати правильну дорогу в ньому. Ніхто не встигав його догнати. Поки він перебував у ньому, то нехтував і забував реальний світ, який нав'язував йому свої правила й обов'язки.

Якщо математика була величною уявною спорудою, то світ художньої літератури, який представляв Діккенс, здавався Тенґо глибоким чарівним лісом. На противагу математиці, яка безперервно тяглася до неба, ліс художньої літератури мовчазно стелився перед його очима. Його невидиме міцне коріння розповзалося глибоко під землею, де не було ні карти, ні дверей з номерами.

Упродовж навчання в початковій і середній школах Тенґо до самозабуття занурився у світ математики. Бо понад усе його приваблювала в ньому точність й абсолютна свобода. А ще той світ був потрібен йому для життя. Однак з настанням юності його опановувало відчуття, що цього, мабуть, не досить. Поки він перебував у світі математики, не виникало жодних проблем. Усе проходило так, як він задумував. Та коли Тенґо повертався в реальний світ (а туди він мусив повертатися), то опинявся, як і перед тим, у незмінній ненависній клітці. Його становище нітрохи не поліпшувалося. Навпаки, кайдани здавалися навіть важчими. А якщо так, то яка, власне, користь з математики? Це ж лише тимчасовий засіб утечі, який, до того ж, тільки погіршує реальне становище.