Читать «1Q84. Книга перша» онлайн - страница 130

— З цього одруження нічого доброго не вийде, — казала Аомаме. Вона не хотіла зайвий раз утручатися, але ж, що не кажи, мова йшла про серйозну справу, а не просто про любовну гру. Як давня подруга, Аомаме не могла пройти мимо. І тоді вперше в житті вони посварилися. Тамакі впала в істерику через те, що Аомаме була проти її одруження, а та, у свою чергу, кинула ненароком в її бік кілька гострих слів. Аомаме на весілля не пішла.

А проте невдовзі вони помирилися. Повернувшись із весільної подорожі, Тамакі без жодного попередження приїхала відразу до Аомаме й попросила вибачення за власну невихованість. Сказала, що хоче, аби Аомаме забула колишні прикрі слова. Мовляв, з нею тоді щось сталося. Що під час подорожі вона весь час думала про неї. Аомаме відповіла: «Можеш цим не перейматися. Бо я вже нічого не пам'ятаю». І вони міцно обнялися. Жартували й сміялися.

Однак дуже швидко після одруження вони втратили нагоду зустрічатися. Часто обмінювалися листами, розмовляли по телефону. Але Тамакі, здається, не могла знайти часу для побачення з подругою. Виправдовувалася тим, що зайнята різними домашніми справами. Мовляв, бути повною домогосподаркою — просто жах. Та в її словах відчувалося, що, видно, чоловік не хоче, щоб вона зустрічалася з кимось поза домом. Крім того, Тамакі мешкала в одній з чоловіковими батьками садибі, а тому, напевне, не могла виходити з дому, а Аомаме туди не запрошували.

«Подружнє життя складається добре», — при кожній нагоді казала Тамакі. Мовляв, чоловік лагідний, його батьки люб'язні. Що таке бідність, вона не знає. Іноді наприкінці тижня вони з чоловіком їздять до Еносіми й катаються на яхті. За юриспруденцією вона не сумує. Бо іспитову гарячку годі було витримати. «Мабуть, таке просте життя, врешті-решт, найбільше мені підходить, — розповідала вона далі. — А тим часом, може, й дитина народиться, і тоді я стану занудливою мамочкою. А ти ще не знайшла собі пари?» В її голосі завжди вчувалася радість і не було причин сумніватися в правдивості її слів. «От і добре!» — казала Аомаме. «Справді добре», — думала вона. Бо краще, якщо зловісне передчуття не справдилося. «Напевне, Тамакі знайшла душевну рівновагу», — припускала вона. Або намагалася так думати.

Оскільки іншої справжньої подруги Аомаме не мала, то коли спілкування з Тамакі порідшало, дні її життя мимоволі стали беззмістовними. Віддаватися софтболові так, як раніше, вона не могла. Здавалось, цікавість до змагань минула через те, що Тамакі віддалилася від неї. У свої двадцять п'ять років Аомаме все залишалася незайманою. Коли втрачала спокій, то іноді сама вгамовувала свою жагу. Але таке життя не вважала похмурим. Глибокі особисті стосунки з кимось оберталися для неї болем. Краще вже жити самотньою.