Читать «1Q84. Книга перша» онлайн - страница 125

Ніби пробираючись по карті, Аомаме кінчиками пальців перевіряла один за одним кожен її м'яз. Вона докладно пам'ятала ступінь їхнього напруження, твердості й опірності. Так, як піаністка ноти довгого музичного твору. Особливо щодо тіла була наділена такою цупкою пам'яттю. Навіть якщо сама щось забувала, замість неї згадували пальці. Якщо в якомусь м'язі вона намацувала найменшу зміну, то з різних боків і з різною силою стимулювала його. І перевіряла реакцію — біль, приємне відчуття чи нечутливість. Затужавілі місця не просто розтирала, а навчала господиню, як своїми силами їх розворушити. Звичайно, траплялися на тілі вузли, що їй не піддавалися. І тоді Аомаме вдавалася до старанного стретчинґу. Та понад усе м'язи високо цінували й тепло сприймали щоденні зусилля самої господині, спрямовані на самодопомогу.

— Тут болить? — запитала Аомаме. М'язи в паху затверділи, як ніколи раніше. Аомаме просунула руку в пахову щілину й трошки, під особливим кутом, повернула стегно.

— Дуже, — скрививши обличчя, відповіла господиня.

— Це добре, що відчуваєте біль. Було б погано, якби ви його не відчували. Ще трохи болітиме, зможете потерпіти?

— Звичайно, — відповіла стара пані. Не варто було й запитувати. В неї терпелива вдача. Усе мовчки витерпить. Не скривиться і не зойкне. Аомаме не один раз бачила, як під час її масажу великі сильні чоловіки мимоволі зойкали. А тому завжди захоплювалася її витривалістю.

Обіпершись правим ліктем, Аомаме ще раз повернула її стегно. Почувся глухий хрускіт, і суглоб ворухнувся. Господиня затамувала подих, але не скрикнула.

— Тепер усе буде гаразд, — сказала Аомаме. — Полегшає.

Стара пані довго видихнула, на її чолі блиснув піт. «Дякую», — сказала вона тихо.

Цілу годину Аомаме розминала її тіло, стимулювала, розтягувала м'язи, вивільняла суглоби. І все це супроводжувалося немалим болем. Але й Аомаме, і господиня знали, що без нього нічому не допоможеш. Тож усю годину практично мовчали. Несподівано скінчилася соната для флажолета, і плеєр для компакт-дисків зупинився. Було чути лише голоси птахів, що прилетіли у двір.

— Здається, ніби тіло стало набагато легшим, — за якийсь час промовила господиня. Втомлена, вона все ще лежала долілиць. Великий купальний рушник, постелений на ліжку для масажу, потьмянів від поту.

— От і добре, — сказала Аомаме.

— Ви своєю появою дуже мені допомогли. Якби вас не було, я, напевне, почувалася б зле.

— Заспокойтеся. Я не маю наміру зникати.

Ніби завагавшись, за хвилину господиня спитала:

— Не хочу вам докучати, але скажіть: ви когось любите?

— Люблю, — відповіла Аомаме.

— Це добре.

— Та, на жаль, той чоловік мене не любить.

— Може, це трохи дивне запитання, — сказала господиня. — Але чому він вас не любить? Дивлячись збоку, ви надзвичайно приваблива молода жінка.

— Бо він навіть не знає про моє існування.

Стара пані задумалася над сказаними словами.

— А ви не маєте бажання донести до нього той факт, що ви існуєте?

— Поки що не маю, — відповіла Аомаме.

— Заважають якісь обставини? Хочете сказати, що самі не можете наблизитися до нього?