Читать «"Грант" викликає Москву» онлайн - страница 50

Розділ 12

Штурмбанфюрер Вальтер Цах розповідав Релінку про акцію «Шість променів», яку він підготував. Саме розповідав, а не доповідав. Начальник поліції безпеки взагалі не був зобов’язаний звітувати перед старшим слідчим СД. І якщо він прийшов до нього, то тільки тому, що знав, який великий досвід у Релінка в проведенні таких акцій і що в СД міста він постать найвизначніша. І все-таки розмова в них наче неофіційна. Ось і зустрілися вони не на службі, а недільного вечора в особняку, де жив Релінк. Вони сиділи на тісному балконі, що виходив у садок. Плетені крісла ледве вміщувались на балконі, і співрозмовники весь час відчували коліна один одного. Та зате можна говорити зовсім тихо, тим більше, що обом відомий параграф 17 інструкції Гейдріха, в якому особливо підкреслюється секретність саме таких акцій.

— По-моєму, шифр операції підібрано невдало, — зауважив Релінк. — Кожному дурневі ясно, що йдеться про шість променів єврейського клейма.

Цах, не моргнувши оком, проковтнув «дурня» і спитав:

— А що, коли її назвати просто акція номер один?

— В усякому разі, краще, — відповів Релінк. — На скільки чоловік ви розраховуєте акцію?

— Я думаю, що за першим наказом про з’явлення прийдуть близько двох тисяч чоловік і через тиждень стільки ж за другим наказом.

— Можливість втечі з міста, сподіваюсь, передбачена?

— Так, все зроблено. У нас єдина трудність — досить велика відстань од місця збирання до місця акції.

— Це дуже погано, Цах, — лагідно докорив Релінк. — Кожний зайвий десяток метрів дороги — це зайвий шанс розшифровки акції.

— Але ми їх доставимо туди вночі.

— Як ви їх доставите? У вас буде для цього необхідний транспорт?

— Я провів хронометраж. Вночі гнав за маршрутом поліцейських. Вийшло дванадцять хвилин. Враховуючи, що в колоні будуть і старі, планую тридцять хвилин.

— А ви пам’ятаєте випадок у Польщі, коли п’ять тисяч чоловік просто відмовились іти й сіли на дорозі! Що буде, коли передчуття не обманить і ваших?

— Що ви пропонуєте?

— Я пропонувати не можу взагалі.

— І все-таки я проведу їх за тридцять хвилин! Не те щоб сісти на дорогу, подумати про це не встигнуть, — енергійно сказав Цах.

Вони розмовляли півголосом, зовсім спокійно, як можуть розмовляти про свої справи будь-які люди. Вони ніби не знали, що кожне їхнє слово — це автоматна черга, передсмертний зойк жінок і дітей, земля над могилами тисяч людей, яка ворушиться, людей, винних тільки в тому, що вони народилися євреями.

Ні, вони знали! І саме тому замінили запропонований Цахом не надто хитрий шифр операції. Вони знали, і саме тому Релінк обрав місцем розмови цей тісний балкон. Вони знали, і тому так намагалися приховати акцію від сторонніх очей.

Релінк і Цах закінчили свою розмову на балконі і деякий час мовчали. Після недавнього дощу в садку видзвонювали краплі, в небі виблискували, немов умиті, великі зірки. Якась безсонна чайка шугнула над садком, і від її пронизливого тужного крику здригнулися ті, на балконі.

— Завтра в цей час ми почнемо, — сказав Цах, встаючи.