Читать «"Грант" викликає Москву» онлайн - страница 37
Василь Іванович Ардаматський
Хомич вийшов наперед.
— Запишіть його прізвище, — розпорядився шеф-директор і сказав: — Можете йти працювати.
Шрагін разом з усіма попрямував до дверей, але його зупинив перекладач:
— Шеф-директор просить вас залишитись.
— Не топи, служивий, — тихо буркнув Хомич, проходячи повз Шрагіна.
— Значить, ви інженер, — спитав адмірал, уважно дивлячись на Шрагіна ледь примруженими ясно-карими очима.
— Так, інженер-механік.
— А хто ці люди?
— Не знаю.
— Як це так?
Шрагін коротко розказав історію своєї недавньої появи на заводі.
Адмірал Бодеккер вислухав його дуже уважно і навіть, як здалося Шрагіну, підозріло, але коли Шрагін замовк, він сказав:
— Ну що ж, можливо, для вас це й краще. Адже ми тут усі починаємо заново, так що у вас таке ж становище, як у нас. Ваше прізвище?
— Шрагін.
— Шрагін? Чудово. Ну що ж ви скажете мені про завод, пане Шрагін?
— Пустити його буде нелегко, — відповів Шрагін.
— Так, так, я бачив, — зітхнув адмірал. — Яке бузувірство! Зруйнувати завод, закупорити гавань потопленими суднами.
— По-моєму, це зробили військові, — сказав Шрагін.
— Це не війна, а стратегічна істерика! — вигукнув адмірал. — І до того ж цілковите незнання наших можливостей. Згадаєте моє слово, ще в цьому році ми відсвяткуємо тут закладку кораблів. Але чому на території заводу так мало робітників?
— Більшість евакуювалась, їх організовано вивезли на схід.
— А! — поморщився адмірал. — Та ж сама стратегічна істерика! Крім вас, інженери є?
— Я не знаю, — відповів Шрагін.
— Наказую вам, пане Шрагін, протягом доби з’ясувати, скільки залишилось на заводі інженерів. Доповісте мені завтра о дванадцятій нуль-нуль.
— Слухаюсь, — схилив голову Шрагін.
Шрагін вирішив порадитись з Хомичем, де і як шукати інженерів. Він побачив його на площадці головних сходів. Шрагін став поруч з ним і сказав:
— Мені наказано розшукати всіх інженерів, що залишились.
Хомич присвиснув:
— Шукай вітра в полі! А німці що, невже завод пускати збираються?
— Адмірал сказав, що в цьому році закладуть кораблі.
— Сказати все можна.
— Німці можуть.
Хомич здивовано подивився на Шрагіна і раптом голосно закричав комусь униз:
— Ей, не сунь сміття під східці, винеси на вулицю! — і знову повернувся до Шрагіна: — Люблю керівну роботу, яку хоч, аби керівну.
— Ви можете висунутись на доносах, у вас це виходить, — тихо, з викликом сказав Шрагін.
Хомич почекав трохи і потім, наче й не було нічого, вів далі:
— Щодо інженерів, то добре було б, якби коло заводу вивісити ввічливе запрошення: мовляв, приходьте на завод працювати. Але щоб без усякої обіцянки розстрілу, ввічливо, одним словом. Я знаю, дехто залишився.
— Може, ви знаєте кого особисто? — спитав Шрагін.
— Двох знаю, наче й сусіди.
— Зайдіть до них сьогодні, будь ласка… — попросив Шрагін. — Скажіть, щоб прийшли на завод.
— За це можна й по пиці заробити. Скажуть: на кого, гад, працювати кличеш? Як відповісти?
— Треба сказати, що на такому заводі два інженери — це крапля в морі і що їм не доведеться бути морем.