Читать «Кайдашева сiм» онлайн - страница 68

Баба Палажка дмухнула на воду тричi навхрест i дала Кайдашевi напитись. Потiм вона викликала Кайдашиху в сiни й звелiла їй утопить в горiлцi маленьке цуценя, намочить в тiй горiлцi на три днi оселедця i дати ту горiлку Кайдашевi на похмiлля. Кайдашиха витягла з скринi чималий шматок полотна ще й копу грошей i дала Палажцi за труда.

Кайдашиха так зробила, як їй раяла Палажка. Кайдаш, нiчого не знаючи, як напився тiєї знахурської горiлки, заправленої цуценям та оселедцем, то пив поспiль три днi. Кайдашиха тiльки рукою махнула й послала його до священика. Кайдаш розказав йому про своє нещастя, найняв молебень Iсусовi й акафiст богородицi, ходив говiти в Богуславський монастир. Вiн перестав пити на той час, i дiдьки перестали йому привиджуватися.

- Це моя смерть iде за мною, коли вже до мене приходив небiжчик батько, - говорив Кайдаш.

- Добра смерть, коли ви, тату, й не перестаєте пити, - говорив Лаврiн.

Од того часу Лаврiн забрав у свої руки i воли, i вози, i все господарство. Загнали дiти батька на пiч на одпочинок.

- Був я колись Кайдаш, а тепер перевiвся на маленького Кайдашця, - говорив Кайдаш за чаркою горiлки в шинку.

Терпiв Кайдаш, а далi не витерпiв: знову почав заходити в шинок.

Раз була мiсячна нiч. Кайдаш спав на лавi. Чує вiн, щось рипнуло дверима, i в хату ввiйшов його давнiй знайомий- херсонський чумак. Кайдаш встав i почав балакати з чумаком. Побалакавши в хатi, Кайдаш вийшов на двiр i пiшов з ним за ворота. От вони вийшли на вулицю i пiшли нiби до шинку, але вони перейшли через греблю, минули село, а шинку все не було. Iдуть вони шляхом та все балакають. Вже вони зiйшли з гори, прийшли до Росi, перейшли Рось через греблю, а шинку все-таки нема. От вже перед ними лiс. Мiсяць свiтить на полi, а пiд лiсом лежить густа тiнь. Кайдаш увiйшов у ту тiнь i загубив дорогу. Дивиться вiн - чумака нема, а кругом його товстi дуби та липи. Зверху через гiлля промикується свiт мiсяця, й подекуди його промiння блищить на землi, неначе жовтi яснi хустки, розстеленi по травi, або золотi яблука, розкиданi по землi. Кайдаш глянув униз, перед ним росла купа здорових та високих, до самих колiн грибiв, з блискучими, як вогонь, вершками. Купа грибiв заворушилась, з-пiд неї вискочили малесенькi зайчики й почали плигати один через другого. Зайчики почали смiятись, наче малi дiти, а над ними пiднявся розкiшний кущ папоротi й зацвiв блискучими iскрами. Квiтки сипались, наче iскри з печi, а далi з куща виросла здорова, як миска, квiтка, вся виткана з золота й вогню, з червоним жаром в осередку. З квiтки знялась вогняна птиця й пурхнула на дерево. Кайдаш пiдняв голову в гору, стукнув лобом об дуба та й… прокинувся.