Читать «Не судилось (панське болото)» онлайн - страница 9

Пашка. Чого? Ото дурна! (Засміялась).

Катря. Е, тобі смішки, нічого, бо змалку до панів призвичаєна, - у дворі була.

Пашка. Такі ж люде. Ну, ходім же, ходім! Чого ми будемо тини підпирати, коло хвіртки стояти? (Тягне Катрю за рукав у садок).

Катря (озираючись). Як тут славно! Квітки які хороші, дух такий...

Пашка. Хіба ти ніколи не була?

Катря. Ні, вперше. А то куди оті широкі стежечки?

Пашка. До горниць, до ставка. Хочеш - я тебе кругом обведу?

Катря. Ні, ні, не хочу. На мене й без того якийсь ляк напав... неначе порвалося що, як переступила порога: так серце щось здавило, мов руками, аж защеміло всередині... Ходім звідси мерщі, бо мене чогось і сум, і страх огорта... краще другим разом.

Пашка. Вигадай ще!

Вихід  XI

Михайло, Катря і Пашка. 

Михайло (виходить з рушницею на гонок). Тібора!! Тібора!! Ісі! І де вона забігла? Зіпсують чисто собаку! (Зуздрівши дівчат). А!! Здоровенькі! (Підходить, подає руки). Спасибі, що прийшли.

Пашка. Та насилу затягла; так боїться вас, що й глянути не хоче.

Катря. Ви не слухайте її, то вона жартує.

Пашка. Далебі! А хочеш, розкажу зараз, що ти тут казала і про кого?

Катря (сіпа Пашку). Що ти? Борони боже! (До Михайла). Ви не слухайте її... вона такого...

Михайло. Та чи я ж повірю? Хіба я не знаю Пашкиних пустот!

Катря. Не вірте, будь ласка...

Пашка. Ні, ні! Не бійся! То ми сюди на гулянках зайшли з вами чи з Павлом Платоновичем порадитись: у неї матір слабує.

Михайло. О? Давно? Що ж такого?

Катря. Та вони слабують давно, ще з того часу, як батька деревом прибито. То все якось перше ходили, а це, не знаю й чого, гірше сталося: сказать би, натрудились, - так я вже ж і до хазяйства нікуди не допускаю. Так боюся за маму, одведи мати божа! Нас двойко тільки й на світі: ото вся моя й родина!

Михайло. Не тривожся, голубко; я з Павлом навідаюсь. Де ваша хата?

Катря. На Горбанівці; зараз за цвинтарем, коло тополі.

Пашка. Та от ми підемо з Катрею до Росі нарвати квіток та зілля; то, назад вертаючись, і вас проведемо.

Михайло. Або краще - я Павлові скажу та сам до вас на Рось вийду, а звідти укупі й підемо.

Катря. Спасибі вам. Коли б помогли мамі!

Михайло. Не бійся, серце: Павло добрий лікар. Нічого не пожалієм, вирятуємо.

Пашка. А я не казала? (До Михайла). А на вулицю сьогодні вийдете?

Михайло. А ви будете обидві?

Пашка. Авжеж!

Катря (до Пашки). А мати як?

Пашка. Ет! Будемо, будемо! Ви ж, дивіться, й гармонію принесіть.

Михайло. Гаразд. Приходь же й ти, Катре; ми до матері оце зайдемо, дамо лікарства, - то чого ж?

Пашка. Нема чого й говорити: мати ж не така слаба, щоб не здужала й встати. А тобі треба і розважити себе, провітритись.

Катря. То й прийду уже.

Пашка. Ну, ходім же до Росі. Ми там коло млина будемо.

Михайло. Добре, добре.

Катря. Прощавайте, спасибі вам.

Пашка (за хвірткою). Так прийдете?

Тихо пішли.

Михайло. Я зараз! (Любує здалеку на Катрю).