Читать «Не судилось (панське болото)» онлайн - страница 6

Павло. Та от... вибач на слові, хоч би запитати й тебе: чого ти став учащати на вулицю?

Михайло (змішавшись). Що ж, ти й про мене?.. Я тобі, Павло, не дав приводу мене кривдити.

Павло. І в думці не маю, а все ж таки я б обачніш поступовувавсь...

Михайло. Як? Що на вулицю ходжу? Так ти навіть проти єднання з народом? Небезпешно, значить, з ним знатись, споучати його, хоч би етнографії ради...

Павло. Яка там етнографія! Чого лукавиш? Спіднички тягнуть... Ти ж мені недарма живописав якусь Катрю поетичними кольорами!

Михайло. Не ждав я, щоб ти мене за бидло вважав!

Павло. Не за бидло... а тільки я добре знаю ваші ледачі нерви: отак вразить яке-небудь свіже личико - ви зараз і ну упадати, залицятись - така вже ваша вдача... Панича ж порива поезія, примха, а дівча молоде, дивись, - і підбите навіки.

Михайло. Тільки подлячі ледаща здатні на те! Павло, не зневажай мене; я б себе сам зненавидів, коли б таку думку мав!

Павло. Вірно: навмисно ти паскудства не зробиш; але, запалившись, стратиш розум в загарі...

Михайло. Ніколи в світі! Будь я проклят всіма, хто мені дорогий!

Павло. Дай боже! Але все [ж] краще не грай з вогнем, не дратуй ні своїх, ні чужих нервів... щоб, бува, несподівано не закінчити своєї справи мерзотою...

Михайло (ображено). Значить, я на мерзоту здатний? З доброю шаною ти на мене дивишся! Спасибі!!

Павло (тисне руку Михайлу). Не сердься, друже: я тебе люблю за твоє серце чуле та добре; але воно й надто м'яке. Для того-то й кажу: стережись!

Вихід  VI

Ті ж і Аннушка.

Аннушка (вбіга). Павло Платонович! Гдьо ви? (Побачивши Михайла). Ах, як я спужалась!

Михайло. А ви не пужайтесь, щоб, бува, вави не було.

Аннушка. Надсмєшники!

Павло. Чого там мене треба?

Аннушка. В барине тік. Просють, щоб сю минуту прийшли.

Михайло. Що се ти вигадала "тік"?

Аннушка. Звьосно: галава балить.

Павло. А! Не люблю я з цими слабими паніями возжатись!

Аннушка. Просють очінно, штоб зараз, пущай безпрімьонно.

Павло (з досадою). Та піду вже! (Іде).

Михайло. Не ламай, будь ласка, хоч при мені язика по-собачому!

Аннушка. Я не виноватая, што міньо по-благородному грамоті вивчено. З міньо так требують... Ви мене вчіть (маніриться), то я вже буду як слід, по-мужичому, коли вам хочеться...

Михайло. Хочеться? Цигане, цигане, якої ти віри? А якої тобі треба?

Аннушка. На вас не догодиш.

Михайло. А ти лучче і не догоджай всякому.

Аннушка. Не всякому, а вам тольки. (Наближається, заграє). Забули?

Михайло. Ну, про мене і далі посунеш: минулося! Мене нудить од таких лакузованих перевертнів.

Аннушка (образилась). Куди ж нам? Певно, з мужичкою якою знюхались! (Іде).

Посмотримо!!

Михайло. От, освіта лакейська яких покручів робить! З якого боку не глянь - паскудство. Але й Павло крайній песиміст! У всякій мализні бачить злочинства! Та так же й жити не можна?.. Піти ще приготувати набої: може, качок на Росі здибаю. (Іде до офіцини).

Вихід  VII

Іван Андрійович і Шльома входять з бокової доріжки. 

Іван Андрійович (в халаті, з люлькою, все пихтить). Так трудно, кажеш, віддати пшеницю за десятий?