Читать «Не судилось (панське болото)» онлайн - страница 5
Михаил Петрович Старицкий
Пашка. Розказуйте, розказуйте! Так і повірили! Щоб ото ваш брат ходив до нашого так тільки, аби час пробавити, а щоб про інше й на думці не мав?! Ще парубок - може, а що пан - зроду!
Михайло. Та я за панів не обстоюю!.. Але, здається, я нічим не образив нікого, а зо всіма вами щиро, як з рівними.
Пашка. Крий боже! За вас всі чисто... і Катря так, - боже! Питала навіть, чого пана Михайла третій день не видко?
Михайло. Невже питала?
Пашка. І не раз. Та вас-таки, певно, в любистку купали, бо всі дівчата за вами аж-аж-аж! А Катрі й надто сподобались. Тільки й мови, що про вас...
Михайло. Брешеш!
Пашка. Далебі!.. Ага!.. А чого почервоніли? А тільки що казали! (Сміється).
Михайло. Де там почервонів? Пустуєш! То у мене звичка така... Адже, пам'ятаєш, як була маненькою у дворі та вмісті гралися, то було цукеру тобі вкраду, та зараз і піймаюся: спитають тільки, а я й спалахнув!
Пашка. Пам'ятаю, пам'ятаю - ви добрі були. Ну, прощавайте ж!
Михайло. А ти куди тепер?
Пашка. Піду до Катрі; може, витягну.
Михайло. Піди, голубко, та виклич гуляти. Сьогодні ж неділя.
Пашка. Заманулося? Ну, добре, добре! (Вийшла).
Михайло. Будь ласка!
Вихід V
Михайло і Павло.
Михайло (до себе). Жартівлива, але щира. Тільки, що вона постерега? І чого я почервонів, справді? Чого я зрадів так?
Павло (виходить до дивана). Михайло! Ти тут?! А чого ти не прийшов допомогти?
Михайло. Спізнився купанням, а тут перебили ще наші: кузен Білохвост приїхав.
Павло. Ага! А я так натомився, що й рук не зведу. Дай тютюну!
Михайло. Може, сигари хочеш? Добрі.
Павло. Цур їм, то панські витребеньки! А мені не лишень міцного; якби махорки, то ще лучче!
Михайло. А сигари - ласощі? (Подає тютюн).
Павло. Атож! Мені от треба затягтись міцним чим, щоб у грудях одлягло, бо переговоривсь; а вашому братові, білоручці, сигару в зуби для того, щоб пахучим димом дурманить нерви та придумувати собі заласні картини та мрії.
Михайло. По-твоєму - кожна приятність, кожна втіха, то трохи чи не карна провинність? Аж досадно, їй-богу!
Павло (закурює). А ти, мій голубе, розкинь розумом, що кожна така приятність для одного коштує неприятності для багатьох.
Михайло. А! La proprilete c'est le volt? Чули! Не згоден: довго ще вона світ підпиратиме, та й хто його віда, коли її знищать? Егоїзм - підвалина усьому; треба його тільки направляти добре та викохати в противагу йому другу силу не меншу - любов!
Павло. Ф'ю! Ф'ю! Уже окульбачив свого Пегаса, сів на кохання?
Михайло. А що? Може, зречешся од ції сили?
Павло. Хто каже? Тільки у здорових людей вона єсть присмака до приязні, до спілки, що зв'язує людей ради вищих пориваннів, ради діла, а ви, пани, покладаєте на це діло життя, і як не заноситесь в хмари - своїми ідеями, своїми замірами народові послужити, а все оте зложите перед першою спідницею.
Михайло. Ти дуже гостро судиш: не всіх же рівняти до розбещених лодарів, золотих ласунів? Так би прийшлось і віру в чоловіка згубити!