Читать «Не судилось (панське болото)» онлайн - страница 45

Катря (тихо одкрива очі, підвівши голову, непритомно обводить ними хату, а далі стиха.) Не безчестьте мене!! Не проклинайте!! Змилосердуйтесь!! (Хоче на коліна падати. Далі всю сцену веде безсилим шепотом).

Дмитро (придержує її). Господь з тобою, Катре! Опам'ятайся! Ніхто тебе не проклина, нікого і в хаті нема!

Катря. Нема?

Дмитро. Нікогісінько; тільки я.

Катря (кладе йому безсило руки на плечі і пильно дивиться в вічі). Хто ти?

Дмитро. Дмитро.

Катря. Дмитро? Який Дмитро?

Дмитро. Дмитро, Катруню! Невже не пізнаєш мене?

Катря (проводить рукою по чолі). А!! Дмитро? Дмитро... згадала!

Дмитро. Що з тобою, зоре моя?

Катря (очунюється). Дмитре, ти?.. Ох, як мені тяжко! Пече мене... дай хоч краплину води! 

(Дмитро піддержує Катрю і напува водою.)

Не можу думок зібрати... тут страшне щось скоїлось... банітували, проклинали мене?!

Дмитро. Заспокойся! Не згадуй!! Не варт вони всі і мізинця твого!

Катря (ламаючи руки). Дмитре! Брате мій! Що вони зі мною зробили?..

Дмитро. Тебе ж окривдили та ще й банітують!! Дитино моя, нещасная моя!

Катря. Де ж правда?

Дмитро. Де хотіла ти правди, моя безталаннице? У кого ти шукала її? Споконвіку неправдою живуть! Насміятись, натішити свою пельку неситу - то так! А жалощів - у їх печінках не було звіку!

Катря. Що вони зі мною зробили? Оплювали, як послідню!

Дмитро. Горлице моя підбита! Нащо так сталося? (Обніма Катрю і страшно рида).

Катря. Прости мене, Дмитре! Занапастила я тебе! Бачиш, як караюся...

Дмитро (палко). Забудь його! Забудь оте все!! Вийди за мене! Хай мені мозок усохне, коли я згадаю що! Хай мені рот заціпить, коли я й словом одним попрікну! А всякому, хто тільки писне про тебе, - я вирву падлючого язика!

Катря. Ох! Тобі треба дівки чесної.

Дмитро. Хто каже, що ти нечесна? Хто сміє? Ти нещасна, мучениця!

Катря. Так, мучениця... уже все перемучене...

Дмитро. Ти молодесенька, - ще все перемелеться... Коли несила, то й не люби мене; я тільки доглядатиму тебе, як свою рідну дитину, дивитимусь на тебе, горе ділитиму!

Катря. Як мені тебе шкода, Дмитре! Не судилось!! Глянь на мене - я труп... мені... о-ох! (Хапаючись, звисає на стіл, а потім на лаву).

Дмитро. Порвалася... остатня порвалася! Де ж ворог мій? Де катюга неситий той, проклятий? Ще досі його носить земля! Іще не шматують чортяки його смердючого серця? Ні, годі! Досить тобі жирувати! Знайду тебе! Зубами перерву твоє горло... ногами розтопчу, як гадину! (Скажено вибіга).

Катря. Не бий... Не бий!! (Сунулась бігти і упала на лаву). Ой!! Обороніть! Обо-о-ро-ніть!.. Про-бі!.. 

За вікном чути гомін. Катря не може крикнути, а тільки стука в вікно. 

Голос Михайла. Та чого ж їй?

Катря. Він... він... прийшов! (Підводиться).

Голос Михайла (під вікном). Адже заміж іде!

Катря (дочувши). А! Й ти знущаєшся? Годі ж! (Хапа несамовито пляшечку і всю випива).