Читать «Не судилось (панське болото)» онлайн - страница 38

Михаил Петрович Старицкий

Бєлохвостов. Не горячись; я огорчать тебя не желаю, а клянусь все-таки, что я прав.

Михайло. Как? Чтоб она променяла меня сразу на парубка?

Бєлохвостов. Так-таки променяет. И понятно - с ним она будет гораздо счастливее: и по развитию, и по всему сойдется... А прошлый роман с паничом, если он принес материальное довольство, не возму-тит их покоя, а будет служить лишь приятным воспоминанием. На селе тоже такой закон: заброшенная, нищая панская любовница - позор и мишень для всевозможных оскорблений, а обеспеченная, покровительствуемая любовница - сила, которой все кланяются!

Михайло. Не может быть! Чтобы она меня променяла? Чтобы успокоилась только приданым! Это ложь! Это было бы чудовищно!

Бєлохвостов. Тебя не переспоришь; но так или иначе, а все же мое предложение в обоих случаях полезно. Ты поезжай в Петербург; за Катрю я похлопочу сейчас у твоего батька, и даю слово, что он без пререканий обеспечит ее и мать отлично и даже возьмет под свое покровительство. А потом уже как знаешь...

Михайло. Неужели ты уломаешь батька, и он все даст, согласится без скандала? И ее тут никто не обидит без меня?

Бєлохвостов. Ручаюсь. Parole d'honneur, что сию минуту улажу! Только матери - ни гугу; ведь женщина все испортит... нерви, понимаешь...

Михайло. А я матери хотел было признаться, а батьку и язык не поворачивался...

Бєлохвостов. Хорош бы ты был! Только скандал бы устроил! Нет, от матери - строжайший секрет.

Михайло. Так ты уладишь все?

Бєлохвостов. Да улажу же, верь!

Михайло (кидається на шию). Голубчик, друг мой! Как я тебе благодарен! Ты меня просто воскресил.

Бєлохвостов. Ну, рад, рад! (Обніма). А чтобы доказать не на словах, а на деле мою дружбу, - сейчас же устремлюсь к родителю твоему и прямо врасплох на абордаж! Ну, adieu. (Жме руку й виходить).

Вихід  XI

Михайло сам.

Михайло (ходить по рундуці стривожений). Який Микола щирий та добрий; я й не вважав його за такого, та то більше проти його Павло настроював!.. Павло уже надто гострий, а Микола практичним своїм розумом ясно, логічно дивиться на все... Правда-таки, щоб послужити народові, треба собі здобути сили... От про Катрю тільки, щоб вона мене проміняла, - бреше, не повірю!.. А проте, може, вона зі мною й не буде щасливою? Коли б хоч на світ мене вивів! Коли б тільки у батька вдалась справа! Серце тріпочеться так, що аж у висках стука... Страшно чогось... А як вихлопоче і уладнає все? Господи, і не знаю я, на якому вже небі й опинюся!.. Зараз побіжу порадувати Катрусю. Миколо, брате мій, якщо вирятуєш мене із виру, де я потопаю, то станеш мені за батька!.. Поможи, господи, мати божа! (Ходить по кону і часами, стуля руки). Коли б же тільки мати не провідала! Борони боже, як треба таїтись!.. Коли б хто не наплів, храни господи! (Ходить з тривогою і прислухається до дверей).

Вихід  ХII

Михайло і Катря.

Катря йде з садка, нап'ята платком, бліда, стривожена.

Михайло (зуздрівши Катрю, аж затрусився). Катря? Тут? Пропав я! (Збіга хутко по сходах з рундука і мерщі до Котрі; одводить її на передкін). Катре! Бога ради, чого ти сюди прийшла?