Читать «Не судилось (панське болото)» онлайн - страница 12

Дмитро. Хоч і не заручена - дарма! Вона - сестра мені, і рідніша за всіх вас укупі! Мене як хоч вилай, а за неї я перерву горлянку кожному! Гріха не побоюсь! (Пішов).

Євстрат. Чи він не сказився?

Панас. Цур йому! Не чіпай! (Зирнувши на гай), Гля! Чи то не пані у білому маячить? Ходімо далі! 

(Ідуть назад.)

Пашка (стояла замислена). Як він її любить! (Теж, зітхнувши, пішла).

Вихід  ІV

Ті ж та Аннушка й пані. 

Анна Петрівна. Какая тут глушь! Я ни разу, кажется, еще не была в этой части парка? Что это за развалина? (Сіда на колоді).

Аннушка. Не знаю, што воно білб. Там под низом льох, такой довгой, просто вужасть! Я раз туда хотела полєзти, да так спужалась...

Анна Петрівна. Тут и девки гуляют?

Аннушка. Да, девушки з кавалерами, з вечора натірально.

Анна Петрівна. Ты говорила, что сюда и Павел Платонович ходит?

Аннушка. Да, я їх видєла здєсьдечки нєсколько разов.

Анна Петрівна. А взгляни, не идет ли? Смотри не пропусти; да посторожи там...

Аннушка (обходячи, набік). Сторожи! Вона тут рандєвою заніматиметься, а ти на часах стой... Ех, життьо! (Іде далі).

Анна Петрівна. Как эта таинственность, неразгаданность отношений обновляет силы! Ах, сколько их прожито! Какая вереница воспоминаний! И вот закопаться в этой глуши, где ни души не отыщешь?.. Павел меня очень волнует: такая нетронутая, сильная натура.

Парубки  і  Дівчата (стиха співають).

Ой місяцю, місяченьку, зайди за комору: Нехай з своїм милесеньким трошки поговорю! Ой місяцю, місяченьку, і ти, зоре ясна. Та світи там по подвір'ю, де дівчина красна!

Анна Петрівна. Поют? Где это? (Встає і прислухає).

Дівчата. Гляньте, чи не пані йде?

Парубки. Мабуть. Рушаймо! 

(Розходяться парами, обнявшись, співаючи.)

Ой зацвіла маківочка, зачала бриніти; Іде козак від дівчини, - починає дніти!

Анна Петрівна. Песни, объятия, свобода наслаждений... Ах, как это вновь меня наркотизирует! Дрожу, как девчонка; так жарко в груди, - кровь даже бросилась в лицо... До сих пор я не могу привыкнуть к минуте ожидания, быть хладнокровной... Что это? Жизненность сил или жгучесть темперамента, порода?

Аннушка (вернувшись). Как будьто што-то пройшло, та завернуло направо - может, і воні.

Анна Петрівна. Пойдем навстречу. 

Ідуть направо.

Вихід  V

Катря і Пашка. 

Пашка. Тут Дмитро за тебе було таку бучу збив, що трохи нещастя не було!

Катря. Ох мені лихо, чого?

Пашка. Та так абичого... більш розсердився, що тебе не було.

Катря. Що мені в світі робити? І Дмитра шкода, і не знаю, що йому й казати!

Пашка. Хіба з Дмитром у тебе що вийшло?

Катря. Боронь боже! Тільки він за мною душі не чує, а мене... в черниці тягне.

Пашка. Та що це з тобою сталося?

Катря. Хто його зна: чи мені наврочено, чи у мій слід хто вступив? Все одно та одно на думці... не дає мені ні робити, ні спати!

Пашка. Що ж то, Катрусю?

Катря. Так... нічого... нудьга тільки... Тут нема нікого на вулиці, не приходив ніхто?