Читать «Не судилось (панське болото)» онлайн - страница 10

Вихід  ХІІ

Михайло сам. 

Михайло. Яка хороша, хоч малюй! А погляд, погляд... такий уже лагідний, чисто янголиний! Сердешне голуб'ятко! Сирота ще: сама-сімісінька. Хоч би матері її пособити! Так просила, аж слізки бриніли на оченятах... Ех, Павло, Павло!! Плетеш ти дурницю: життя має свої права, і проти них воювати годі! Та на біса б і колотивсь цілий вік чоловік, якби не загорював якої втіхи? Навіщо б поневірятись і лити кривавий піт над працею, коли б не мати таких одрадісних хвилин у житті? Чого тікати від краси? Який там гріх - одволожити поезією душу?

Буду, конечне буду! 

Завіса

ДІЯ ДРУГА

Глухе місце на березі Росі. Праворуч млин і місток до його з кручі. Ліворуч - якась пустка, руїна; за нею - темний ліс. Просто - крутий берег і кручі Росі, кущами уквітчані. Чудовий краєвид. Місячна ніч.

Вихід  І

Пашка, Параска, Пріська, 1-а, 2-а дівчина й інші. 

Дівчата (сидять картинно на березі, на мостику, коло млина).

Ох і зійди, зійди, зіронько та вечірняя, Ох і вийди, вийди, дівчинонько моя вірная! Неподоба зірці до місяця та зіходити, Неподоба дівці до козака та виходити. Рада б зірка зійти, - чорна хмара заступає, Рада б дівка вийти, - так матінка не пускає! Ой і зійшла зірка, усе поле освітила, Ох і вийшла дівка, козаченька звеселила.

Параска. Коли б сьогодні панич Михайло прийшов, та з гармонією: от би весело було! Як він гра славно!

2-а  дівчина. Е, діждешся! Уже його, може, тижнів зо два і в вічі ніхто тут не бачив.

1-а  дівчина. Чого він справді перестав ходити? То було що божого дня, а то - як одрізав.

Пріська. Чого? Хіба не знаєш? У Дзвонарівни застряв, - і днює й ночує.

Параска. Чого ж панич до неї ходить?

Пріська. Чи тебе мама не п'яною привела? Дивіться, люде добрі, яка маненька, наче з капусти вискочила. 

(Усі сміються.)

Не дивно, якби парубок ходив, ну - сватати дума; а паничеві - звісно чого...

Параска. Чого ж?

Пріська. Тю на тебе! Та вона - навіки дурна! 

(Сміх.) 

Пашка (сиділа трохи подаль, за остатніми фразами зверта увагу). Чого плещеш? Чого славу пускаєш? Від кого ти чула? Що ти знаєш?

Пріська. Аннушка казала.

Пашка. Така ж, певно, мерзенна плетуха, як і ти?

Пріська. Та ти не дуже-то!

Пашка. Та й ти дивись, щоб тобі Дмитро не повернув потилиці наперед. Совісті не маєш, оббріхувати дарма бідну дівчину, та ще сироту!

Параска. Та то вона з заздрості: досадно, що за нею такий гарний панич не впада.

Пріська. Подавись ти ним тричі! (Відходить далі).

Деякі. Та годі вам сваритись!

1-а  дівчина. Про кого се річ? Про яку дівчину?

Пашка. Про Катрю Дзвонарівну. В неї, сердешної, мати слаба, так панич з лікарем Павлом навідують її і керують, а вона, з доброго дива, он як паскудить!

2-а  дівчина. Гріха не мають!

Пашка. Довго ославити! У дівки, може, тільки й посагу того, що честь.

1-а  дівчина. Та Катря ж, здається, заручена з Дмитром Ковбанем?