Читать «ЗРУЙНОВАНЕ ГНІЗДО» онлайн - страница 27

про недолю, ніхто не знаходив мови. Несподівано Іван, що від часу

знущання над ним. став зовсім іншою людиною, ходив замислений, з лютим

непривітним поглядом в очах і ні до кого не звертався, раптом встав,

наблизивсь до Галі і низько їй вклонився, кажучи: - Прости мене, моя

сестро. Не нарікай на мене за те, що я тебе покину, бо не сила мені

коритися неправді. - Що ти... що ти Івасику? Чого прощаєшся?.. -

скрикнула Галя і, схопившись на ноги, припала братові до плеча. Демко

й собі підійшов до нього. - Заспокойся, Іване! Ти намислив щось

непевне! - Не подарую я прикажчикові, - говорив Іван, хвилюючись, -

того знущання над нами, а найбільше над старим батько нашим. Я довіку

не мав би спокою, коли б не помстився за батька! - Схаменися! -

скрикнула Галя. - Що ти намислив? Ти ж себе занапастиш! . - Тихше

гомоніть, - сказав Іван пошепки. - Сьогодні я вб'ю прикажчика і малим

каюком втечу у плавню, а ти, Галю, збери мені харчів і поклади у той

порожній вулик, що батько наготовили для нового рою. Коли я тікатиму,

так ті харчі заберу! - Та ти ж загинеш у плавні! - з плачем говорила

Галя. - Як же ти там житимеш? - Не бійся, я не дитина. Запевне у

плавні чимало ще нашого товариства блукає... Знайду побратимів,

помандрую на Дунай. Ти, Галочко, щотижня винось мені харчів у вулик, а

я приїздитиму у темні ночі й забиратиму їх, аж поки не помандрую

звідсіля. - Братіку мій ріднесенький! - заголосила Галя. - Зросли ми з

тобою вкупі, як голуб'ята, тепер же доводиться з тобою навіки

розлучатися. - Помандрував би й я з тобою, Іване... - сказав Рогоза, з

заздрістю поглядаючи на шуряка, та ба, крила приборкані! Галі сі слова

чоловіка запекли у серці. - Ти шкодуєш, Демку, що побрався зо мною? Се

я з Миколкою приборкала тобі крила? Демко схаменувся: - Боронь Боже,

щоб я нарікав на тебе, Галю! Нагадав мені Іван, що на Дунаї товариство

вільно гуляє, а ми тут загибаємо, от і вихопилося в мене таке слово.

Він заспокоїв Галю і не відмовляв Івана од його замірів. Порадившись,

всі зважили за потрібне, щоб Демко з Галею ночували сю ніч на очах у

людей, в хаті, щоб на них не було підозріння за смерть прикажчика. Як

порадилися, так все й сталося, і коли ранком другого дня Демко й Галя

вийшли з хати, на дворі люди вже галасували, що у коморі Лантухової

хати, де спав прикажчик, його знайдено мертвим з великою раною під

серцем. Через кілька годин після того до зимовника прибув управитель

і, довідавшись, що старий Балан після катування помер, а син його в

останню ніч зник невідомо куди, зрозумів, що то Іван заколов

прикажчика, помщаючись за батька. Того ж дня він призначив іншого

прикажчика, молодого ще парубка з кріпаків, наказавши йому як

найскоріше будувати переселенцям хати. Після того справа з хатами

справді почала посуватися хутко: лісу, людей і худоби було багато і за

місяць од запорозьких зимівників потяглися дві вулиці: одна в степ, а

друга понад лиманом до Базавлука. У початку другого місяця, хоч хати й