Читать «ЗРУЙНОВАНЕ ГНІЗДО» онлайн - страница 23
Адріан Кащенко
матерей змучені, обідрані та закаляні діти, не тільки не сварилася з
жінками, а навіть віддавала їм з своєї скрині сповивачі, рушники,
хустки і всяке шмаття. Ніч, що вже заходила, спіткала всю сім'ю Балана
на дворі, випханою з своєї власної хати. Спати в хаті було неможливо
через важкий дух, що його принесли з собою російські люди. Рогоза з
Галею й Миколкою пішли на пасіку; старий же Балан знову доступився до
прикажчика: - Слухайте, чоловіче добрий! Розкажіть же мені товком та
по правді, як же воно буде, коли ви тут побудуєтесь? - Не як інакше, -
одповів прикажчик, - як стане тоді на сьому місці село. Мужики
оратимуть землю та сіятимуть хліб. - Так се ж наша земля! Се займище
трьох козаків: моє, Луб'яного та Лантуха. Що ж ми будемо робити, як ви
одберете нашу землю? - А те будете робити, що й інші кріпаки: будете
сіяти панський хліб, косити його, молотити та звозити зерно до
панської економії. У старого ціле пекло заклекотіло в серці: - Ну,
сього вже не діждете! - скрикнув він. - А ти ж гадав як? Князю
подаровані всі сі землі од цариці, а як ви сидите на сій землі, то
зрозуміло, що й ви князівські разом з землею. Стуманів світ в очах
старого козака і, хитаючись з обурення, мов прибитий, ледве доволікся
він до своєї пасіки і впав під куренем на солому. Болючі думки, мов
убиті у мозок цвяхи, пекли голову старого. - Так ось до чого воно йшло
скасування Запорожжя... Щоб наші землі та степи, кривавицею дідів та
прадідів политі, пороздавати вельможам... Невже ж воно справді так і
буде? Невже Господь святий попустить, щоб нас, вільних людей,
повернули в неволю? Нащо ж, Господи, ти привів мені старому діждати
такої недолі? Чому не прибрав мене раніше? Всю ніч гнітили такі думки
козака і всю ніч не заплющував він очей, благаючи Бога, щоб він або
одвернув геть сю чорну хмару тяжкої недолі, що нагнітила їх, або
прийняв його до себе. Не спали сю ніч і діти старого. Вони до світу
просиділи біля батька під куренем, щоб не тільки не бачити того, що
робилося в хаті, а навіть не чути нелюбої їм мови тих нещасних та
замордованих чужих людей, що мимо своєї волі принесли їм недолю і
стали їм ворогами.
VI
Другого дня зранку прикажчик поїхав у економію до найстаршого
управителя, а у обідню пору повернувся до Базавлуку і загадав всім
кріпакам, щоб другого дня ранком їхати у плавню рубати ліс. Далі він
прикликав до себе обох Баланів і Рогозу. - Ти, старий, - сказав він
Дмитрові, - своїми волами тягатимеш з берега сюди колоди, а твої сини
нехай переженуть всіх ваших коней у плавню. Там мої люди рубатимуть
ліс, так треба кіньми тягати колоди до річки. Старий козак з жахом у
очах дивився на прикажчика: - Ви хочете моєю худобою робити? У мене
своє хазяйство й своя робота худобі єсть. - А я вам прямо кажу, -
скрикнув Рогоза, - що у плавню я не піду і батькових коней до роботи
вам не дам! От що! Прикажчик, як хитра людина, не хотів відразу
доводити козаків до розпуки і сказав неначе спокійно: - Ну гаразд...