Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 117

Але головною новиною було те, що хан був готовий надіслати до Литовського князівства в супроводі Богатир-Ґерая і Скіндера заручником когось із власних синів. На початку вересня 1516 р. до Криму було відправлено два листи. У першому, датованому 9 вересня, литовський уряд висував як старі вимоги — покарати винних за напад, повернути полон і організувати новий похід на Московську державу, так і нові — сина, якого хан збирався відправити до Литовського князівства, кримці мали привезти до Черкас. Звідти кримський царевич-заручник разом із Станіславом Скіндером мав вирушити до Вільна. Крім того, Сигізмунд І наполягав, аби Мехмед-Ґерай І заборонив своїм підданим кочувати біля кордонів Великого князівства Литовського й Корони Польської. На закінчення свого послання король, за методом «батога та пряника», з одного боку, обіцяв кримському володареві, якщо той допоможе повернути міста, захоплені на зламі XV—XVI ст., допомогу Кримському ханату «військом і скарбом». А з іншого боку, хану давалося зрозуміти, що дружні відносини з Литовським князівством сприятимуть тому, аби він міг «на панствах своїх довгі й щасливі часи панувати». Друге послання було охоронним листом, адресованим синові Мехмед-Ґерая Газі. Цей лист надавав йому право вільного переїзду, перебування і виїзду з Литовської держави.

Поки йшли активні дипломатичні зносини з обох боків, відбулась подія, яка, хоч і була за мірками того часу локальною пригодою, але, як це нерідко буває в історії, з часом набула більше слави і легендарності, ніж інші більш масштабні та значущі для свого часу події. Мова йде про похід П. Лянцкоронського на Білгород-Дністровський. Сучасники описали його доволі скупо. Основним джерелом є Деціюс, Ваповський і скарга Мехмед-Ґерая І. Згідно з повідомленням польських хроністів, гурт жовнірів, очолюваний Лянцкоронським, перейшов кордон і захопив турецькі й татарські стада та отари під Білгородом. На зворотному шляху османи з татарами оточили жовнірів біля Овідієва озера, але останні перемогли і з полоном повернулися додому. Деціюс пояснив перемогу Лянцкоронського тим фактом, що турки билися за власні статки, а жовніри за життя. Через кілька років, 1520 р., хан у своєму листі писав, що королівські піддані, «прийшовши під Очаків, чабанів... побили й кілька тисяч овець взяли». У цьому випадку про Білгород не сказано ні слова, проте є Очаків. Це доповнює хроністів, адже за трьома відомими географічними пунктами: Білгородом, Овідієвим озером та Очаковом — можна уявити собі масштаб дій польських вояків. Що ж до відсутності в ханській скарзі саме турецьких територій, то це пояснюється причинами, що спонукали Мехмед-Ґерая І до його написання, а саме — виправдати напад кримського війська на Велике князівство Литовське і Польське королівство влітку 1519 р. Крім того, маршрут руху вояків Лянцкоронського проліг територіями османів і білгородських татар, вороже налаштованих щодо хана. Що ж до погрому кочовиків під Очаковом, то це, як не дивно, теж було вигідно Мехмед-Ґераю І, оскільки очаківські землі належали улусам його брата й запеклого ворога Ахмат-Ґерая.