Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 116

Здійснювана ханатом політика тотального терору проти Великого князівства Литовського й Корони Польської, коли майже щороку на території цих держав організовувалися від одного до кількох походів, призвела до того, що захоплення і продаж ясиру та інших трофеїв стало одним із головних доходів татар, а для багатьох простих кочовиків це був чи не єдиний заробіток. Тому, хотіли цього кримські володарі чи ні, але вони в XVI ст. вже були просто змушені організовувати загарбницькі рейди на сусідів. Більше того, наявність у Криму так званих пролитовських і промосковських угруповань була спричинена, на нашу думку, багато в чому наявністю «спеціалізації» нападів різних улусів на конкретні країни. Так, якщо для кочовиків самого Кримського півострова й північніших від нього територій у межиріччі Дніпра й Дону не було різниці, кого атакувати — Велике князівство Литовське, Корону Польську чи Московську державу, то для улусів нижнього Дніпра та Правобережної України польський і литовський напрямки були основними, бо ці держави розташовані поряд. Їхні кордони були відкриті з боку степу і як природно, так і штучно слабко укріплені. Крім того, слабка централізація влади цих країн і хронічний брак коштів не дозволяли їм утримувати на кордоні війська достатньої кількості. У цих умовах промосковська позиція Ахмат-Ґерая, який саме очолював ці улуси, стає зрозумілою, а похід на Литовське князівство й Королівство Польське був лише питанням часу. Недарма Ахмат-Ґерай, попереджуючи Василія III в червні про виступ Богатир-Ґерая, вихвалявся, що відправив свого сина Геммет-Ґерая проти короля.

Мехмед-Ґерай І, хоч і відмежувався перед королем від червневого походу, пишучи, що він «нічого не відав», а його син Алп-Ґерай, який очолював нападників, «від нас утік без нашого відома, й Дніпро перейшовши, у ваше де й панство пошли», швидше за все хитрував, бо серед керівників походу, окрім Алп-Ґерая, були й інші ханські діти: Ачарт і Газі Ґераї, а також рідний брат Сахіб-Ґерай, не кажучи вже про вищезгаданого племінника Гіммет-Ґерая. Вочевидь, окрім дотримання батькової політики й бажання поповнити державну скарбницю, ханом керувало й інше. Імовірно, Мехмед-Ґерай І намагався одним пострілом убити аж трьох зайців. Конфліктуючи з Ахмат-Ґераєм, він зрозумів, що походу його улусу на Велике князівство Литовське і Польське королівство не оминути, тому краще не зупиняти його, а, навпаки, очолити. Тоді б уся здобич і слава належала його роду і, зрозуміло, підвищувався б авторитет центральної влади. У зовнішній же політиці хан натякав правителям Порти й Московській державі, що готовий з ними примиритися. Недарма ж хан пропонував Василію III спільно оволодіти Астраханню або Києвом. У той же час, не бажаючи поривати стосунки з Сигізмундом І і послаблювати Велике князівство Литовське та Польське королівство, хан не переходив до політики безперервних нападів на ці країни. Тому, хоч військо і стояло напоготові поблизу дніпровських переправ, повторного походу не відбулося. Сигізмунд І отримав 29 серпня листи від хана та його оточення, в тому числі від Богатир-Ґерая, Довлет-Бахті та князя Абдрагмана з вибаченням і обіцянками надалі підтримувати дружні відносини: «Проти ворога вашого також хочемо неприязнь шаблею нашою доводити». Окрім цього, кримці просили грошей для своїх людей. Богатир-Ґерай прямо писав королю: «Я вас, батька мого, прошу, влітку і взимку слугам своїм не маю чого давати, ви знаєте, чим маєте слуг наших пожалувати». На доказ власної лояльності царевич прислав полоненого його вояками московського боярина.