Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 114

Коли татари з’явились на кордоні, краківський воєвода Криштоф Шидловецький оголосив збір шляхти під Промовим. Проте на його наказ іти на ворога шляхта почала вимагати, аби воєвода рушив першим або видав їй за службу гроші. Через те, що Шидловецький не виконав шляхетських вимог, то шляхта, дійшовши тільки до Сандомира, розійшлася по домівках, а сам воєвода повернувся до Кракова. Оскільки допомоги від урядових військ Фірлея і Посполитого Рушенія Шидловецького годі було очікувати, основний тягар боротьби цілком ліг на плечі місцевого населення. Татари, розташувавши свій кіш біля Бузька, розпустили загони широкою хвилею по Поділлю і Галичині. Деякі ватаги нападників перейшли Дністер і дійшли аж до Карпат. Деціюс зазначає, що тоді перекопці спалили поселення, підлеглі угорцям, «чого не було, як пам’ятає людська пам’ять». Спробували також кримці захопити й Бузьк, користуючись тим, що навколишні болота підсохли й полегшили доступ до міста. Щоправда, гарнізону вдалося відбитися — спалено було тільки передмістя. Наступного дня після штурму орда почала відступ.

Єдиним більш-менш організованим спротивом нападникам були дії подільського воєводи Мартіна Камінецького. Він зібрав подільську шляхту, з’єднав її з загонами кам’янецького старости Станіслава Лянцькоронського, Творовського та розкиданими підрозділами найманих жовнірів і почав контрдії проти татар. Спочатку під Теребовлею подільський воєвода наздогнав і розбив ворожий загін із 800 вояків, звільнивши при цьому весь полон. А потім неподалік містечка Потока оточив і повністю знищив 500 татар. У цьому випадку всіх кримців перебили швидше за те, що вони відчували, що не можуть відірватися від переслідування, вбили весь полон «дітей і дівчат».

Основне польське військо, до якого входили як найманці, так і шляхетські загони з Галичини й Поділля, йшло за кримцями до Вишнівця, проте гетьман Фірлей так і не наважився атакувати орду. Деціюс виправдовував польського керманича тим, що сил було замало — разом із Камінецьким понад 2000 вояків. Щоправда, якщо взяти до уваги, що Деціюс, швидше за все, подав чисельність за звичаєм того часу — тільки шляхтичів або, як писав Пуласький, лицарів, — то разом зі слугами тоді виходить більше вояків принаймні втричі. Так чи інакше, але, як писав польський хроніст, татари на очах жовнірів ішли в степ, ведучи полон із 50 тисяч людей. Про дії литовських військ відомо тільки те, що під Вишнівцем було знищено 200 ворогів, «озброєних не по-татарськи». Можливо, це були османи. Цікаво, що М. Стрийковський, виходячи з козакуючої традиції роду Вишневецьких другої половини XVI ст., називав вояків, що розбили ворожий загін «козаками Вишневецького».