Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 113

Бої на українських землях Великого князівства Литовського точилися всю весну. Проте ці напади були організовані не ханом, а навпаки — проти його волі. Принаймні так повідомляли московські посли з Криму. Весняні походи степовиків були справою рук калги Ахмет-Ґерая. Спочатку його син Геммет-Ґерай на чолі загону з чотирьохсот людей зорганізував вдалий напад і повернувся з великим полоном. Потім знову ж таки 400 Ахматових підданих повторили напад. Пізніше Ахмат і Гіммет Ґераї вихвалялися Василію III, що вони завдали поразки самому К. Острозькому. Але донесення московських послів, які бачили татар одразу після повернення з походу, змушують нас сумніватись у достовірності вищезазначеного вихваляння. Так, І. Мамонов писав, що татари ходили на Литву, де мали бої. І хоча самі степовики говорили про перемогу, посли звернули увагу, що, по-перше, відсутній полон — «полону не чути», а по-друге, дуже багато поранених: «При мені [Мамонові] з того бою побиті поранені приїхали». Крім цих двох нападів, відомо, що ще паралельно з Геммет-Ґераєм на Литовське князівство з Криму пішло до тисячі татар, очолені мурзами. Щоправда, щодо їхніх дій інформація відсутня.

На початку червня 1516 р. почали надходити від сторожі повідомлення щодо загрози потужного татарського вторгнення. Король, який не довіряв Мехмед-Ґераю І, радив польській шляхті тримати напоготові військові загони. Але, як зазначає Деціюс, з Кримом був союз, а вісті часто не підтверджувались, тому польські можновладці не відреагували на повідомлення розвідників і накази короля. Коли ж 30—40-тисячне татарське військо в другій половині червня з’явилося на Поділлі, було вже запізно. Оскільки основний матеріал щодо цих подій ми черпаємо з польських джерел, то, на жаль, інформації щодо подій на землях саме Великого князівства Литовського дуже мало. З документів дізнаємося, що більшість литовських військ перебувала на московському фронті. Але постає питання: чому кримці в такому разі не атакували беззахисні Волинь і Київщину? Зрозуміло, що у виборі напрямку агресії кримці виходили як з економічних причин (на українських землях у складі Польського королівства можна було взяти більше здобичі), так і з політичних — небажання послабляти Литовське князівство й відволікати його від війни за Московською державою. Проте часто бувало, що чамбули степовиків, розсипавшись урізнобіч, не відрізняли, де Польща, а де Литва. Деціюс пише: одна з причин пасивних дій гетьмана Фірлея під час відбиття татарського вторгнення полягає в тому, що до нього не надійшла очікувана допомога з Великого князівства Литовського. З цього можна зробити припущення, що там усе ж таки встигли приготуватися до оборони, тим паче, що одна з небагатьох перемог була здобута саме на українських землях Литовської держави — під Вишнівцем.