Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 111

Відповідь із Вільна, вислана 29 березня 1516 р., містила загальні фрази, мовляв, король радіє, що ногайці більше не турбують Крим і що хан не вірить московському князю. 24 травня цього ж року з Криму повернувся королівський толмач Лагуш разом із ханським гінцем Кірейга-мурзою. Кірейга привіз новий лист від Мехмед-Ґерая І, у якому кримський правитель, співчуваючи з приводу смерті королеви, знову докоряє Сигізмунду І за те, що той досі не відпустив з Великого князівства Литовського кримських послів і не прислав свого великого посла. Хоча сам Мехмед-Ґерай І, за його словами, відправив своїх послів, «пам’ятаючи присяги наші і правди знайомість даючи». Хан згадував, як відвозив Джелалдина й ходив із синами на Московську державу. Тут же Мехмед-Ґерай І писав, що Василій III прислав до нього свого посла Івана Григоровича Мамонова з пропозицією союзу проти Литовського князівства, причому, за словами хана, московський правитель висунув пропозицію: «Король ваш в рік що упоминків має, і я хочу в рік же вдвоє того посилати». Мехмед-Ґерай І попередив Сигізмунда І, що поки що посадив Мамонова на три ночі в залізо й не відпустить його, «поки від вас брата нашого вість буде», а якщо король хоче й надалі бути в мирі з ханом, нехай швидше присилає послів і упоминок. Друга частина ханського листа стосувалася білгородських татар.

Ще в середині березня 1515 р. їхня орда пронеслась по українських землях Литовського князівства й польського краю, «села побрали й багато шкоди поробили». Удар білгородців був завданий у зручний для них момент, коли Сигізмунд І перебував в Австрії (король поїхав до Відня ще 5 березня). Це засвідчує про добру обізнаність кочовиків щодо обстановки в сусідів. Населення чинило загарбникам неорганізований опір. На Київщині, як уже зазначалося, нападники захопили табуни коней. Про інші шкоди джерела не повідомляють.

На українських землях у складі Польщі події розвивалися не менш драматично, про що доволі змістовно повідомляє Й. Л. Деціюс. Спочатку чутки, а потім і поява татар на кордоні змусила польських урядовців поспішити з посиланням найманих жовнірів на українські землі. Загін із 700 вояків, очолюваний Яном Творовським, дістався Теребовлі, де й залишився на ніч. Дві тисячі білгородців, знаючи, що жовніри сильно стомилися, і сподіваючись на їхній міцний сон, 13 березня вдерлися в місто. Проте польському керманичеві вдалося зорганізувати оборону й відбити татарську атаку. Наступного дня степовики підпалили місто, намагаючись знищити вогнем жовнірів. Творовський швидко вивів своїх вояків через міст, втративши лише двох людей. Цілий день точився бій за міст. Врешті-решт польським воякам вдалося змусити татар відступити з поля бою. Самі ж жовніри, скориставшись відсутністю переслідування, відступили до бучацького замку. Що ж сталося безпосередньо з населенням Теребовлі, польський хроніст не повідомляє. Перегрупувавшись, польські вояки перейшли в наступ і гнали білгородців до Меджибожа, проте істотних втрат їм завдати не змогли. Деціюс пише, що кочовики, розділившись на три групи, швидко врятувалися втечею.