Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 104

З метою зближення з Польщею заможні литовські роди були допущені до прийняття польських шляхетських гербів. За аналогією з польським устроєм на території Великого князівства Литовського створювалися воєводства та каштелянства. Щоправда, на той час було утворено лише два воєводства — Віленське і Троцьке. Згідно з 9-м артикулом Городельського акта, до новоутворених урядів воєводств і державної ради допускалися лише віряни римо-католицької церкви. Так само й привілеї на гарантоване розпорядження своїми отчинами, закріплене в актах 1413 р., поширювалося лише на землевласників католицького віросповідання. Таким чином, Городельська унія зміцнювала становище римо-католицької церкви у Великому князівстві Литовському як державної релігії та закладала основи для дискримінації православної частини його населення. У разі посилення такої політики це могло б підірвати єдність держави та спровокувати майбутні конфлікти.

Смерть князя Вітовта 1430 р. стала початком важливих політичних процесів у державі, що були визначальними в наступні десятиліття. Насамперед литовська та руська знать Великого князівства Литовського, нехтуючи попередніми унійними постановами з Польським королівством, без узгодження з королем як своїм верховним сувереном на з’їзді у Вільні одностайно обрала наступником Вітовта князя Свидригайла, наймолодшого сина великого князя Ольгерда Гедиміновича та його другої дружини, княгині Уляни Тверської.

Обранню на великокнязівський стол у житті Свидригайла передувала низка авантюр, переслідувань з боку свого суперника, князя Вітовта, втеч за кордон, довготривалих ув’язнень і короткочасних порозумінь з опонентами. Аби нейтралізувати підривну діяльність Свидригайла при дворах імператора Священної Римської імперії та угорського короля, спрямовану на пошук союзників у боротьбі з Ягайлом і Вітовтом, останні 1420 р. запропонували опонентові стати удільним князем на Сіверщині. Саме тут десять років по тому й застала його звістка про смерть Вітовта.

Щойно посівши великокнязівський стіл, Свидригайлу довелось одразу ж вступити у збройний конфлікт зі старшим братом — польським королем Ягайлом. Його причиною стала спроба Ягайла влітку 1431 р. підпорядкувати собі землі західного Поділля, яке стало полем польсько-литовського суперництва. У відповідь великий князь віддав наказ про блокування короля Ягайла у Вільні. Улітку наступного року король повів війська на Волинь. Протримавши Свидригайла під Луцьком у п’ятитижневій облозі, Ягайло так і не зумів оволодіти містом і був змушений запропонувати компромісний варіант вирішення питання — перемир’я та накладення мораторію на вирішення територіальної суперечки за Західне Поділля.

Зі значними проблемами довелося зіткнутися Свидригайлові й усередині Литви, у стосунках із литовською знаттю. Тут проблема крилася в тому, що князь ще в роки правління Вітовта зажив слави послідовного супротивника його централізаторської політики, опертої на піднесення позицій литовської католицької знаті. Така лінія поведінки Свидригайла, зрозуміло, принесла йому шану та підтримку православного населення українських і білоруських земель, попри те, що сам князь був охрещений за католицьким обрядом. Ставши великим князем, Свидригайло свідомо порушував один з артикулів Городельської унії щодо виняткового права римо-католиків посідати вищі державні посади та воєводські уряди, натомість оточуючи себе прибічниками-русинами. Такими діями він дуже швидко налаштував проти себе литовську знать, у середовищі якої визрів задум насильницького відсторонення Свидригайла від влади.