Читать «Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького» онлайн - страница 103

Договір 1392 р. став важливим етапом на шляху ліквідації Кревських угод. Отримавши владу, Вітовт енергійно взявся за зміцнення державної влади у князівстві. Уже наступного року він, не задовольняючись більше званням намісника, проголосив себе повновладним великим князем литовським під номінальною зверхністю польського короля, і цим фактично розірвав унію 1385 р.

Вітовт усіляко намагався позбутися надмірної опіки польського короля. Він доволі активно заходився реалізовувати програму внутрішньої консолідації своєї держави, подолання сепаратистських настроїв удільних князів, що істотно зросли в умовах протидії кревським крокам Ягайла. Упродовж 1393—1395 рр. великий князь позбавив влади сина Любарта Гедиміновича Федора на Волині, а також Володимира Ольгердовича — в Київській землі, Дмитра-Корибута Ольгердовича — на Чернігово-Сіверщині та Федора Коріатовича — на Поділлі. Це стало першим етапом централізації Великого князівства, коли його регіональні князівські еліти почали втрачати статус спадкового територіального володаря і висуватися на позиції адміністративних посадовців. Оточенням Вітовта ставали висуванці із середовища боярства.

Великий князь литовський також знову уклав таємний договір із Тевтонським орденом, розраховуючи на його допомогу в боротьбі з польським королем. Щоправда, подальший розвиток подій зіпсували амбітні пани Вітовта. 1399 р. він замислив великий похід проти золотоординського хана Тимур-Кутлука, котрий позбавив влади союзника литовців Тохтамиша. Однак у вирішальній битві на річці Ворсклі в серпні 1399 р. Вітовт зазнав нищівної поразки й мусив рятувати своє життя втечею. На Ворсклі ж загинув цвіт війська Вітовта. Величезні втрати серед князівської верстви спричинили зміну поколінь правлячої верстви руських земель.

Після трагедії на Ворсклі князь був змушений піти на зміцнення союзу з польським королем. У січні 1401 р. було підписано акти нової унії, відповідно до яких Вітовт визнавався довічним правителем Великого князівства Литовського, але після його смерті підвладні йому території мали бути повернуті до складу Польщі, тобто передбачалося приведення до реалізації інкорпораційних постанов Кревської унії.

Проте зміцнення позицій і авторитету великого князя литовського, що мало місце після здобутої перемоги (значною мірою завдяки саме його успішним діям на чолі 40 хоругов війська) над німецькими лицарями в Грюнвальдській битві 1410 р., дало можливість домогтися перегляду постанов договору 1401 р. Згідно з постановою укладеної Городельської унії 1413 р., король Ягайло визнав право Литовського князівства і після смерті Вітовта зберігати свою політичну автономію. Єдине, що її обмежувало, то це вимога, аби під час виборів наступника великого литовського князя литовсько-руська знать обов’язково радилася з приводу його кандидатури з королем Ягайлом чи його наступником. Так само, і під час виборів польського короля обов’язковим було узгодження його кандидатури з великим князем литовським.