Читать «Війни Міллігана» онлайн - страница 177

— У вас більш ніж вісімдесят три тисячі психічнохворих пацієнтів — це лише в огайському Департаменті психічного здоров’я. Усі їхні особисті дані займають більш як сто сорок мільйонів мегабайтів у архівній базі даних, — звісно, він не встиг дістатися до цих файлів, але ж вони не знали, що він блефує. — Ви стоїте тут і вчите мене жити за допомогою вашого персоналу, а в більшості з ваших наглядачів і охоронців кримінальне минуле. Думаю, журналістів це зацікавить. Тож я не просто вимагаю замінити мій особистий комп’ютер, а й хочу, щоб надалі ви дотримувалися своєї частини домовленості і влаштували для мене незалежний огляд експерта зі СМО за межами штату. Крім того, у випадку, якщо мене визнають здоровим і безпечним для оточення, — ви маєте порекомендувати суду випустити мене на свободу, як ми і домовлялися.

Біллі знав, що судді в Огайо найчастіше ухвалюють те рішення, яке їм радить Департамент психічного здоров’я, адже в цієї установи бюджет у 440 мільйонів доларів, що робить її наймасштабнішою установою штату. Ці бюрократимозкоправи мали серйозний політичний вплив, і мало хто з суддів ризикував вступати з ними в суперечку. І цього разу Біллі мав намір скористатися їхньою впливовістю та змусити їх себе поважати.

Вони вийшли для наради і скоро повернулися з усмішками на обличчі.

— Містере Мілліган, у вас є хвилинка?

— Звісно, — він кивнув на свого особистого охоронця. — А моя горила теж має все слухати чи, може, дотримуватимемося права на медичну конфіденційність?

— Так-так, заберіть його наглядача.

Біллі бачив, що вони налаштовані на переговори.

— Нас вразило те, що ви змогли зробити все це без сторонньої допомоги. У вас приголомшливі здібності до навчання. Варто спрямувати такий потенціал на щось корисне.

— У в’язниці це буде важкувато.

— Ні-ні-ні. Ми дотримуватимемося плану. Нам порадили продовжувати обраний шлях, тож ми поговоримо з Шейлою Портер. Для початку ми знайдемо кількох спеціалістів, які оглянуть вас тут, а потім спробуємо якомога швидше організувати огляд у Бостоні. Можливо, навіть за тиждень.

Вони раніше вже обіцяли провести психіатричний огляд за межами штату, але нічого для цього так і не зробили.

— Добре. Я ще не був у Бостоні.

Вони дотримали свого слова.

5 січня 1988 року приїхав спеціаліст з Центру Моріца.

У своєму звіті він написав:

«…моя думка як психіатра така: цілком імовірно, що стан містера Міллігана більше не відповідає показникам, згідно з якими він має вважатися небезпечним для себе чи інших.

Я вважаю, що немає потреби надалі утримувати його в закладі з максимальним ступенем безпеки — такому, як Центр Тімоті Моріца у Психіатричній лікарні центрального Огайо.

Також я вважаю, що симптоми його психічного захворювання — а це депресія та/або множинні особистості — протягом останніх шести місяців не проявлялися. Можна зробити висновок, що його захворювання перейшло у стан ремісії. На основі цього я роблю висновок, що більше немає потреби утримувати його в клініці.