Читать «Війни Міллігана» онлайн - страница 176

— Мілліган! Обшук!

Той знизав плечима, підійшов до дверей своєї кімнати і жестом запросив їх усередину. Охоронці хотіли, щоб він теж зайшов і був свідком обшуку своїх речей, але він відмовився.

— Слухайте, мавпи, я чудово знаю, що ви тут робитимете. І швидше п’явка крикне, аніж я буду при цьому присутній.

— Ну й бундючний же ти вилупок!

Їм довелося покликати соціальних працівників. Ті спостерігали, як охоронці викидають з кімнати його одяг та все перетрушують. Один з них скинув на підлогу принтер і штурхонув його ногою за двері.

— Агов, обережніше з обладнанням! — гукнув Біллі.

— Ми це конфіскуємо, — охоронець видрав кабелі з монітора й системного блока.

— Якщо щось зламаєте — ви за це заплатите. Я купив усе за власні кошти.

Вони викидали з кімнати геть усе — шукали дискети. Один з охоронців підняв три порожні коробочки з-під дискет.

— Де дискети?

— Я відправив їх поштою, — кинув Біллі.

Звісно, він не міг відправити їх посеред ночі, але охоронцям у голову така думка не прийшла. Насправді ж він усе заховав у загальній кімнаті.

— А нащо ви забираєте одяг? — спитав він.

— Ти становиш загрозу для безпеки, — відповів охоронець.

— Так а що я зробив? Я сидів собі спокійно і дивився телевізор.

— Вочевидь, щось зробив, якщо ми тут, — відрізав охоронець. — Там усі просто збісилися. Ти знов будеш під цілодобовим наглядом.

У якості покарання його знов перевели в кімнату під особистим цілодобовим наглядом. Представники адміністрації прийшли лише після обіду, і охоронці привели Біллі в оглядову кімнату на зустріч з доктором Лінднером, доктором Закманом, особистим помічником Памели Гайд, головною медсестрою — загалом, усією верхівкою Департаменту.

— Ви розумієте, що вас можуть звинуватити у федеральному злочині та порушити кримінальне провадження?

— Я пацієнт психіатричної лікарні, — знизав він плечима. — Що вони зі мною зроблять? Закриють мене в лікарні?

Біллі вже навчився грати в їхню гру.

— Ми можемо зробити твоє життя абсолютно жалюгідним. Перевести тебе назад у Дейтон. Або ж можемо порекомендувати суду передати тебе під юрисдикцію виправної системи і потім кинути за ґрати.

— Стривайте! — розлютувався він. — У мене цей комп’ютер вже кілька місяців! Ви думаєте, я на ньому в ігри грав, чи що? Тільки уявіть, яку інформацію я міг отримати. Виявляється, ви платите якійсь привілейованій компанії по 11,90 долара за порцію їжі. А як щодо компаній, які встановили тут торговельні автомати? У вас же з ними особливі домовленості, чи не так? А скільки коштує доставка продуктів харчування з Дейтона? Не буду вже казати про особисті файли персоналу…

Вони обмінялися поглядами.

Видаючи цю інформацію, він розумів, що насправді вони не можуть знати, що саме він встиг зробити з їхньою базою даних. Усе це він дізнався після уважного вивчення одного з рахунків. Судячи з їхньої реакції, усі його висновки були правильні. Тепер треба їх переконати, що все сказане — лише невелика частина відомих йому фактів, тож він натякнув, що знає не лише про роздуті рахунки та незаконні домовленості, а й зламав найважливішу їхню базу — базу даних медичних записів пацієнтів.