Читать «Війни Міллігана» онлайн - страница 175

Біллі вдалося увійти в їхню базу даних. О 23:30 після приблизно тисячі спроб він нарешті побачив на екрані логотип: Департамент психічного здоров’я штату Огайо.

Нарешті вдалося!

Він не міг втриматися від радісних стрибків на стільці. На екрані з’явилося меню:

1. Редактор тексту

2. Введення даних

3. Телекомунікації

Біллі почав з перегляду даних. Він роздумував, чи варто лишити тут вірус — логічну бомбу, яку можна було б контролювати дистанційно, на випадок, якщо вони не дотримають свого слова і він захоче помститися. Але для цього спочатку треба все тут вивчити і створити для себе таємний вхід, а також аварійний вихід, через який можна втекти, не виказуючи своєї присутності.

Продивляючись системні каталоги, він знайшов файл «Меню». Тут виникла ідея: він зробив копію програми, що виводила меню на екран, і змінив її таким чином, щоб текст швидко миготів. За допомогою їхнього ж редактора тексту він зробив напис: «ТУТ БУВ БІЛЛІ! ХА-ХА-ХА!» Після того як він переконався, що все працює і його текст миготить, він зберіг програму і спробував її видалити. Але щось не давало йому це зробити. Він попався.

Господи! Це ж просто кінець усьому! Вранці оператори комп’ютерів ввімкнуть свої машини й побачать цей напис! На всіх екранах! А він ніяк не може цьому запобігти!

Він встав і почав готувати кімнату до страшенного обшуку, який точно чекатиме на нього вранці. Відключив усе обладнання, зробив копії всіх дискет і ліг спати. На охорону він чекав десь після дев’ятої ранку.

Наступного дня оператори комп’ютерів Департаменту психічного здоров’я прийшли на свої робочі місця й зайнялись буденними справами: налити кави, помити руки, потеревенити з колегами до 8:30 — а потім по сигналу розпочати роботу. Приблизно в один і той самий момент усі вони нахиляються і натискають на кнопку вмикання, одночасно підсуваючи ближче документи з даними, які потрібно ввести в комп’ютер. Але сьогодні замість звичного логотипу і меню на екрані з’являються слова: «ТУТ БУВ БІЛЛІ! ХА-ХА-ХА!»

Хвиля здивованого бурмотіння прокочується кімнатою. Голова відділу контролю даних скрикує:

— Ніхто нічого не торкається! Не рухайтеся! Що тут, у біса, відбувається?!

Вона чимдуж кидається геть з кімнати і на бігу ще раз кричить:

— Чорт забирай! Не торкайтеся комп’ютерів! Ніхто не торкається машин!!!

Вона забігає у ліфт і натискає кнопку одинадцятого поверху. Двері відчиняються, і вона бачить, як з інших ліфтів теж вибігають перелякані люди. Усі вони прямують в один і той самий кабінет — у кабінет директора Памели Гайд. Вочевидь, хтось прибув сюди трохи раніше, бо вона ще не встигла добігти до дверей, як звідти вже почувся крик:

— Який ідіот пустив того покидька за комп’ютер?!

Біллі вийшов у загальну кімнату та сів за стіл, чекаючи на охоронців. Приблизно о 9:30 почувся дзвін ключів та гучне клацання підборів на важких черевиках. Біллі всміхнувся. Двері в кімнату різко відчинились, і охоронець гаркнув: