Читать «Війни Міллігана» онлайн - страница 172

У кімнату для відвідувачів Біллі прийшов охоче. Мені не здалося, що він спілкувався зі мною через силу. Сказав, що пам’ятає мене і не хоче, щоб «мене втягли у цей безлад». Стало зрозуміло: пацієнт лютує через свій статус «політичного в’язня», через який, на його думку, він ніколи не вийде на свободу.

Протягом нашої розмови він кілька разів повторив, що не становить небезпеки для інших, що не вбивав того чоловіка у Вашингтоні і не скоїв жодного злочину після зґвалтувань.

Також [він] повідомив, що має відмовитися від мене [як від терапевта] з двох причин:

1. Якщо він погодиться на лікування під чиїмось контролем у цьому середовищі — це суперечитиме його проханням про клініку з меншим рівнем обмежень. «Лікування — це не лише балачки. Мені треба навчитися жити в суспільстві з моєю хворобою».

2. Пропозиція про його звільнення від соціального працівника ніколи не зможе переважити думку психіатрів, які вважають, що його не можна випускати. Боїться, що мої звіти як лікаря йтимуть не відразу до суду, а через Департамент.

Ми довго говорили про його роботу в бюро громадських захисників, про його почуття як жертви боротьби між доктором Керолін і доктором Лінднером, про його подорожі й заняття під час втечі. Звісно, одного разу він спробував поторгуватися зі мною і причарувати мене, але особливих зусиль не докладав. Коли він говорить про свою нетривалу свободу — у нього загоряються очі, на жаль, ненадовго. Він:

1. Нікому не довіряє — прагне абсолютної довіри як у дитини до батьків, але всі його спроби встановити таку довіру завершилися розчаруванням.

2. Не має мотивації одужати — не тільки не знає, навіщо докладати зусиль, а й боїться послабити свої захисні механізми — адже це може зруйнувати його особистість.

(4)

Він не знав, чи варто їй довіряти. Йому радили не довіряти нікому. Джим Кура зізнався: він боїться, що Департамент психічного здоров’я вдався до чергової гри, дозволяючи Шейлі Портер проводити терапію. Мовляв, потім вони все одно саботують її рекомендації і запросять більш кваліфікованих лікарів, які скажуть, що Міллігана треба тримати в закритій клініці.

Біллі хотілося довіритися їй і працювати з нею, але його вже стільки разів зраджували, що він просто не міг примусити себе повірити в те, що цього разу буде інакше. Аби тільки в нього було щось, за що б можна було триматися, якщо знов зрадять…

Про це все він думав, поки проходив перевірку, повертаючись у свою палату. Раптом гучномовець оголосив: «Привезли комп’ютерне обладнання для Міллігана!»

Його модем!

Біллі домовився з наглядачами про щоденне відвідування спортзалу і почав тренуватись, а також кинув курити. Згодом знов узявся за малювання в перервах між програмуванням і роботою за комп’ютером. Спочатку виникли суперечки щодо того, чи дозволяти йому малювати, але новий директор Памела Гайд оголосила, що Мілліган може малювати, коли захоче, навіть посеред ночі. Мабуть, на такий щедрий крок вона згодилася заради того, щоб уникнути зайвого галасу в газетах.