Читать «Війни Міллігана» онлайн - страница 171

Усе необхідне він хотів придбати на власні кошти, які отримав з фонду соціальних виплат — щоб уникнути необхідності проводити покупку через закупівельний відділ Департаменту психічного здоров’я.

— Мені знадобляться диски, кабелі й деякі програми, щоб навчитися друкувати. І я хочу, щоб охорона не встромляла свого носа у обладнання і не пропускала його через метало-детектор перед тим як віддати мені.

Департамент психічного здоров’я наказав одразу відправляти все, що пов’язане з комп’ютером Міллігана, його соціальному працівникові.

Окремо вони погодилися з його вимогами не передавати інформацію про нього журналістам. Він хотів, щоб у ЗМІ не поширювали умови, за яких він погодився припинити голодування, і дозволив лише повідомити, що персоналу лікарні вдалося стабілізувати його раціон і наразі йому поступово стає краще.

Нарешті все обладнання привезли і він заходився перевіряти. Прийшло все, що він замовив. Лише з модемом Біллі вирішив не квапитися, бо не знав точно, як він працює, і був упевнений, що охорона теж не знає. Про модем він чув від Бордена — той розповідав, що з його допомогою комп’ютер дротом можна під’єднати до телефона і таким чином отримувати інформацію звідки завгодно у світі.

Інформація завжди слугувала великим вирівнювачем у його житті.

Зрештою він передумав і замовив ще й модем разом з кількома книжками про системи зв’язку.

Департамент нагадав Біллі, що вивчати програмування — це добре, але треба якомога швидше знов розпочати терапію. Оскільки нікому з лікарів клініки Біллі не довіряв, він погодився зустрітися з тим соціальним працівником, якого Департамент обіцяв найняти для його лікування. Кура нагадав йому, що Шейла Портер від самого початку брала участь у його справі. У 1977 році вона працювала разом з психологом Дороті Тернер і доктором Стеллою Керолін. Тепер же суд призначив її опікуватися життям Біллі — десять років по тому.

Проходячи через металодетектори, Біллі бачив, як вона уважно його розглядає, чекаючи у кімнаті для відвідувачів — тендітна жінка з порцеляновою шкірою, темним модно підстриженим волоссям і такими самими темними очима, що наче пронизували наскрізь. На її губах була яскрава червона помада — такого ж кольору, як і лак на довгих нігтях. Вона мала інакший вигляд, ніж під час їхньої минулої зустрічі. І точно не такий, як інші мозкоправи. Перед нею на столі лежав великий жовтий записник, у якому вона щось швидко писала. Звісно, у цьому не було нічого дивного — усі психіатри робили нотатки. Але він же ще нічого їй не сказав — що ж вона там пише?

(3)

Записи Шейли Портер. 22 травня 1987 року, 7:00–20:30. Враження: вигляд дещо недбалий. За десять років постарів і змарнів.

Думаю, що під час бесіди був присутній саме «Біллі», хоча він і вживав займенники «ми» та «нам». Моральний стан: безнадія, суїцидальні настрої. Він переконаний, що його закрили тут назавжди. Погляд мертвий. Одразу помітно, що він дуже хворий. Соціопатія?