Читать «Війни Міллігана» онлайн - страница 170

Кура повідомив суду, що Біллі втік з клініки після того, як переконався, що лікарі мають намір йому зашкодити. Головною проблемою стали розбіжності в підходах до лікування й застосування препаратів. Після вивчення цього питання Кура дійшов висновку, що препарати були вкрай небезпечними, адже кожен з них або допомагав Біллі, або калічив його. Сучасні психіатричні клініки — особливо державні — були відомі тим, що замінили гамівні сорочки наркотичними препаратами, які втихомирювали пацієнтів і перетворювали їх на овочів. І особливо часто їх застосовували до бунтівних пацієнтів — таких, яким завжди був Біллі. Він боровся проти системи — і тепер боявся, що вони намагаються позбавити його уяви і вбити в ньому творчий потенціал. То якою ж була мета лікарні — допомогти Біллі чи загнати його у свої рамки?

Звісно, такі аргументи важко буде наводити судді та присяжним. Якщо він казатиме, що Біллі втік через те, що хтось у системі своїм лікуванням намагався його вбити — ніхто таке не слухатиме. Аргумент «наглядачі — погані люди» у суді не пройде, адже сам суд — частина цієї системи, і суддя має її підтримувати.

Тож 20 квітня 1987 року суддя Джонсон постановив: Біллі має провести у Центрі Моріца з максимальним ступенем безпеки ще два роки. Кура оголосив, що подаватиме апеляцію: навіть свідок, якого викликав прокурор, заявив, що Біллі не становить небезпеки ні для кого, крім самого себе:

– І єдине, через що він є небезпечним для себе, це те, що його тримають у Центрі Моріца.

Пізніше, після того як Кура представив суду документи відділу умовно-дострокового звільнення, він знайшов пояснення такому суворому вироку судді Джонсона. Виявилося, що голова відділу УДЗ Джон Шумейкер особисто писав листи судді Джонсону, у яких наполягав на передачі Біллі під контроль відділу УДЗ і подальшому поверненні його у в’язницю до наступного засідання комісії. Шумейкер вважав, що оскільки відділ УДЗ видав ордер на його арешт після втечі Біллі, він має повне право його заарештувати.

Однак Кура знав, що після таких слухань в’язні вже майже не мали шансів знов отримати умовно-дострокове звільнення. Відділ УДЗ мав особливий статус у корекційній системі: вони самостійно ухвалювали рішення, які неможливо було оскаржити, і над ними не було ніякого контролю. Тож віддати зараз Біллі під їхню відповідальність фактично стало б для нього смертним вироком. У в’язниці Біллі просто накладе на себе руки. Або ж помре дивною смертю, замаскованою під суїцид. Вочевидь, суддя Джонсон був такої ж думки і вирішив, що єдиний спосіб вберегти Біллі від в’язниці — лишити його під юрисдикцією Департаменту психічного здоров’я (а значить, і суду). Кура ошелешено зрозумів, що насправді суддя Джонсон був на їхньому боці.

(2)

Терапевтична команда та взагалі більшість людей, що працювали з Біллі, раділи з його наміру навчитися працювати за комп’ютером, адже вони вже давно намагалися його переконати опанувати якусь професію, окрім малювання — це дало б йому можливість заробляти на життя після завершення лікування.