Читать «Гроші. Ч 1. Сизий світанок» онлайн - страница 145

Саша перевірила всі шухляди столу, позазирала на полички, і все, що знайшла – тільки якісь папери, з якими не мала часу розбиратися, – запхала у наплічник. Іван надибав відкритий сейф, в якому лежав лише глушник для пістолета. Глушник Іван, зрозуміло, забрав собі – часи насувалися темні, тож у господарстві все згодиться.

Наступна кімната виявилася жіночою спальнею. Саша сіла біля трюмо, озирнулася. Очевидно, тут жила співмешканка Хазяїна, яку ніхто на людях так і не побачив. Жодних світлин, помад, тюбиків – шухляди виявилися порожніми, по всьому було видно, що господарка кімнати дорожила своїми речами. В глибині спальні стояло ліжко, і, ввімкнувши телефон і фотоапарат на зарядку в розетку, Саша прилягла і миттєво відчула, наскільки втомилася.

– Слухай, я полежу кілька хвилин тут, добре?

– Добре, – відповів чоловік. – Ти закрийся зсередини, а я далі пройдуся, гляну, що там…

Прокинулася Саша години за дві, не раніше, від страшенного галаса і гупання. Швидко підскочила до мобільного, набрала Івана:

– Ти де? Я заспала, так?

– Я на прохідній. Тут купа мародерів понаїхала, всі з автоматами, кажуть, що з Майдану.

– А що самооборона?

– Самооборона не пускає, але ми без зброї…

«Так, – подумала Саша. – Ми й досі без зброї. І це стає головною проблемою!»

Раптом щось наче впало в коридорі, і Саша здогадалася, звідки і чому звуки – хтось вибивав вхідні двері й ось, нарешті, вибив. По коридору затупотіли десятки ніг, зазвучали чоловічі голоси. Саша схопила телефон і фотоапарат і вискочила в коридор – всю «Хонку» заповнили озброєні молоді люди в камуфляжах і балаклавах. І хоча вдягнуті вони були наче майданівці, за духом зовсім не були схожі на мітингувальників, це одразу кинулося Саші в очі.

– Агов, ви хто такі? – закричала вона щосили, але на неї ніхто не звернув уваги. – Зупинись! – схопила вона за руку хлопця, що проходив поруч. На обличчі той мав балаклаву, і у прорізь на неї дивилися впевнені в своїй абсолютній правоті наглуваті очі людини, що звикла брати від життя все, що погано лежить. То був явно не погляд майданівця. – Ви хто такі? – ще раз запитала Саша.

– Як хто? Ми – майданівці! – завчено відповів хлопець. В очах у нього стрибали чортенята. – Самооборона!

– А з якої ви сотні?

– З сотні автомата Калашникова! – відповів хлопець, зареготав і висмикнув руку.

На Сашу не звертали уваги – фальшиві майданівці перевертали в «Хонці» все догори ногами, обчистили всі кімнати, хоча не так багато їм і дісталося звідти – Хазяїн дбайливо захопив з собою все дійсно цінне, що встиг. Зате на кухні мародери згребли все срібло, все, що змогли знайти. Погром у Міжріччі скидався на дурний сон, і Саша набрала мобільний Івана:

– Слухай, вони тут просто все догори дриґом ставлять, грабують! Невже нічого не можна зробити?

– Їх багато. Приїхали на джипах, у всіх зброя. Схоже на добре організовану бригаду. Швидше за все, так і є.

– Звідки вони тут взялися? Звідки взагалі дізналися?