Читать «Менше знаєш, краще спиш» онлайн - страница 27

Через те, що померло так багато людей, які розслідували вибухи в житлових будинках (усі вони, крім Литвиненко, були моїми особистими друзями), я залишився одним із небагатьох, хто продовжував стверджувати, що цю вражаючу провокацію не можна ігнорувати. 17 травня 2007 року, виступаючи перед Комітетом із закордонних справ Конгресу США зі свідченнями щодо російської зовнішньої політики, я пояснював роль, яку зіграли ці вибухи. Я сказав ось що (ці слова потім широко цитувалися): «Коли Єльцин і його родина зіткнулися з імовірністю кримінального переслідування, було розроблено й здійснено план із забезпечення наступника, який гарантував би Єльцину та його сім’ї, що їм не загрожуватиме переслідування, а кримінальний розподіл власності в країні не підлягатиме перегляду.

Однак для успіху операції “Наступник” була потрібна масштабна провокація. На мій погляд, нею стали підриви житлових будинків у Москві, Буйнакську та Волгодонську. Внаслідок цих вибухів, які забрали 300 людських життів, було розпочато нову війну з Чечнею. Путін — щойно призначений прем’єр-міністр, який очолив цю війну, — миттєво набув популярності. Єльцин достроково залишив посаду, Путін був обраний президентом, і його першим указом став указ про гарантування Єльцину імунітету від переслідування. Тим часом усі розмови про перегляд результатів приватизації були забуті».

Ця моя промова здобула дещо дивне визнання. Коли російський Перший канал зібрався показати «документальний фільм», в якому стверджувалося, що напади 11 вересня в США були організовані американським урядом, мене запросили виступити в ефірі з коментарями до цього фільму. Я відмовився.

Коли у вересні 2013 року я повернувся до Росії працювати консультантом і автором на радіо «Свобода», я не мав наміру негайно порушувати питання вибухів у житлових будинках, але сподівався, що зрештою ця тема виникне, бо добросовісному оглядачу оминути її неможливо. Непрямих доказів того, що ці вибухи були здійснені ФСБ, більш ніж достатньо. Єдиною причиною відсутності прямих доказів є те, що путінський режим їх приховав. Місця вибухів були очищені від руїн майже негайно, попри заперечення МВС та МНС. Поспіх, із яким було зруйновано місця злочинів, вражає тим більше, якщо взяти до уваги, що після підривів амбасад США в Кенії і Танзанії 1998 року підозрюваних виявили та зрештою заарештували в результаті ретельного просіювання уламків після вибухів — процесу, що тривав кілька місяців.

У випадку рязанського інциденту влада заблокувала доступ до людей, які поклали бомбу в підвал, до даних про навчання, та й до самого «муляжа» бомби. Це було зроблено нібито з міркувань секретності. Але стаття 7 Закону РФ про державну таємницю, ухваленого 21 липня 1993 року, констатує, що до речей, які не можна класифікувати як державну таємницю або оголошувати секретними даними, належить інформація про «надзвичайні події та катастрофи, що загрожують небезпеці та здоров’ю громадян, і їхні наслідки... факти порушення прав і свобод громадян... (і) факти порушення закону державними органами та посадовцями».