Читать «Акупунктура міста» онлайн - страница 31
Жайме Лернер
Урешті-решт ми таки вирішили запросити Фелліні на презентацію глядацької зали імені Ніно Ротта. Але як організувати це запрошення?
Журналісти Араміс Міларш, Валенсіу Шав’єр і велика кількість кінематографістів та науковців Курітіби вирішили, що лист-запрошення має бути у вигляді фільму. Концепція запрошення полягала в тому, щоб представити різні частини міста крізь призму персонажів фільмів Фелліні. Інакше кажучи, Курітібу опишуть Фелліні його ж лексиконом.
Наступні дні вирували творчістю. Фільм було завершено. Фінальна сцена відбулась безпосередньо у кар’єрі за участі італійського художника Франко Жіґліо, який додав «
І хто ж мав вручити Фелліні листа? Жіґліо, власною персоною, який, власне, особисто знав режисера. Ейфорія від створення фільму була така велика, що про Фелліні ми вже й забули.
Але місія вимагала довести справу до кінця. Тому наш Франко Жіґліо з дружиною Розою вирушили в Дольче Аква з особистим зверненням від його сім’ї. Та через свою сором’язливість Франко Жіґліо так і не показав фільм-запрошення. Кілька років потому Жіґліо помер, так і не виконавши цього доручення.
Проте великий глядацький зал у кар’єрі таки спорудили, а поряд, в іншому кар’єрі, збудували Оперу Араме.
Я думаю, Фелліні так ніколи й не дізнався, що бажання вшанувати його пам’ять спричинило таку прекрасну акупунктуру.
До слова, фільм «Лист до Фелліні» виграв не одну премію на багатьох кінофестивалях.
Як знайти людину в місті
Місто має бути спроектоване так, щоб люди не лише могли зустрітись, а й знайти одне одного.
Знайти людину в Каракасі (Венесуела) далі від визначних місць — не так уже й просто. Урбанізація для таких оказій дає небагато дороговказів.
А в Токіо це ще важче. Кожне місто має свої власні так звані коди з вказівниками, зрозумілими тільки жителям міста.
А як знайти людину в Дольче Аква? Приїхавши до Італії, ми з Фанні, моєю дружиною, вийшли у Ніцці. Проїхали Монте-Карло, і вже в дорозі згадали, що ми неподалік від Сан-Ремо, регіону, де жив Франко Жіґліо, наш італійський художник.
На заправці я довідався, що за вісім кілометрів на північ Вентімільї є місцина під назвою Дольче Аква — біля руїн замку, поряд з річкою Нервії.
Нам здавалося, що досить було гукнути: «Франко Жіґліо», і ми його знайдемо. Отак просто йти вулицями і гукати: «Франко, Франко Жіґліо!»
За кілька хвилин перед нами постав середньовічний кам’яний міст. Перейшовши його, ми вигукнули вперше: «Франко, Франко Жіґліо!» До нас мерщій прибіг хлопчина, і запитав: «Бразильський художник? Він у барі “Пастіо”».
Ми зайшли в бар, і нас умить огорнув туман тютюнового диму і приємний гул людей, які невимушено пили та спілкувалися. Ми вдруге вигукнули: «Франко, Франко Жіґліо!»
До нас підійшов якийсь чоловік, узяв мене за руку і повів до прибудови. «Франко, Франко Жіґліо». І Франко відчиняє вікно.
У хорошому місті можна знайти людину, лише тричі вигукнувши її ім’я.