Читать «Акупунктура міста» онлайн - страница 24

Оточені спорудами нью-йоркські площі належать мільйонам. Незважаючи на невеличкі розміри, на кожній з них завжди знайдеться щось особливе і варте уваги.

Натомість великий ансамбль будівель площі на околицях Парижа або ж житловий комплекс у Бразилії, здається, не належать нікому.

Зате на маленькій італійській площі ти почуваєшся частиною міста, і це беззаперечно відразу закарбовується у твоїй пам’яті.

А на одній з найменших площ світу, Пляс де Фюрстенберґ, виникає відчуття, що вона належить лише тобі.

А як щодо парків? Скажімо, таких величезних, яскравих, насичених, як Ґолден Ґейт Парк у Сан-Франциско, комфортних і видовищних.

Або ж парків, що їх оточує природний пейзаж, як, наприклад, Атерру ду Фламенґо в Ріо-де-Жанейро, чи французьких парків, що створюють місця та перспективи для спорудження таких пам’яток, як сад Тюїльрі.

Або парки в обрамлені будівель, як Централ Парк у Нью-Йорку.

Привітні до людей англійські парки, а також парки, що немов справжні собори, як Ботанічний сад у Ріо-де-Жанейро чи масиви канделябрів араукарій у Парку Баріґуї в Курітібі.

Також мене від душі зачаровують маленькі дворики, характерні для французьких готельчиків, такі, наприклад, як патіо паризьких готелів «Де Л’Аббеі» чи «Реле Крістіне».

Або ж іспанські патіо з їхніми дивовижними фонтанами, що карбують хвилини, чи патіо «Пелорінью» у місті Сальвадор — різнокольорове і зі своїм неповторним запахом.

Мені дуже не подобаються пам’ятники видатним особам, що не викликають жодної симпатії і до того ж набагато вищі за людський зріст і з написами, зверненими до всього народу.

Набагато кращою є прихильна акупунктура. Так, відомий міський американський дизайнер Аллан Якобс запропонував створити вулицю статуй, де кожен охочий за окрему плату може замовити собі скульптуру когось із друзів чи родичів, увіковічнивши їх у такий спосіб. Завдяки цьому ви вже тепер можете добре провести час у компанії майбутніх пам’ятників.

Важливо не забувати також і про скульптури-бюсти. У місті Курітіба польська громада хотіла фінансувати створення скверу «Боске-ду-Папа» на честь візиту Івана Павла II до столиці штату Парана. Зрештою, вирішили замовити скульптуру Папи в асистента відомого скульптора П’єтро Барді.

Того важливого дня всі були на відкритті: губернатор, чиновники та я як мер Курітіби. Лунала відповідна жива музика, величезне покривало запинало статую, яку ще ніхто не бачив.

Музика раптом додала інтриги в очікування. Під барабанний бій підіймається покрив і з’являється статуя Папи. Це був жах. З очима із синтетичної смоли Папа був схожий на демона Еху з афро-бразильського культу. Достоту моторошне видовище.

Музиканти намарно намагалися врятувати ситуацію. Старенька полька, яка стояла попереду шокованого натовпу, немов багнетом, розмахувала своєю сонцезахисною парасолькою, готова була негайно вчинити самосуд над автором скульптури.

Конфлікт серед польської громади мав кілька напружених моментів. Це було схоже на асамблею Організації Об’єднаних Націй. Вони організували цілу комісію, що звернулася до мене з проханням демонтувати статую, але я їм відмовив. Хто я такий, щоб критикувати витвір мистецтва?