Читать «Москва Ординська. Книга друга» онлайн - страница 237

8.

Подведем итог. Московское и российское государства имеют немалый опыт экспансии. Но мифы о происхождении и природе этой экспансии были созданы учеными и приняты образованной публикой в новейшие времена. Некоторые из этих мифов даже объявлялись причинами самой экспансии либо мессианских устремлений Москвы. Однако большинство их возникло не спонтанно в лоне московской культуры, а под влиянием главных течений европейской культуры и в контексте европейской политики. И не они вдохновляли московскую экспансию.

В советское время распространенное сопротивление официальному интернационализму привело к тому, что эти национальные мифы были восприняты очень многими людьми.

Они не оказывают прямого влияния на внешнеполитический выбор Российской Федерации и волнуют в основном самих россиян — в первую очередь идеологов.

Однако дает себя знать груз проблем, с которыми сталкивается Россия, отягощенная распространенными представлениями

об эгоизме и лицемерии Запада. Это способствует возникновению по–разному проявляемому чувства российской национальной обиды.

Воздух опять пропитался национализмом. Может так получиться, что россияне — и их политики — надышатся им, и боль за свое сегодняшнее убожество выльется у них в иррациональные импульсивные действия. И тогда уже будет неважно, имелось ли у этих мифов реальное обоснование, или нет.

Руководствоваться такой призрачной темой, как «возрождение старого государства» — прямой путь к трагедии, но слишком многое в истории России — трагедия.

* * *

Продовжуючи розвивати думку професора та поєднуючи її з викладеним матеріалом, засвідчимо: у всі часи, коли Москву спіткали невдачі, вона поверталася до націонал–шовінізму, оголошуючи сусідів ворогами. Навіть Іосиф Сталін під час війни відмовився від так званого марксизму–ленінізму та повернувся до російського націонал–шовінізму, запровадивши стару офіцерську форму, погони, ордени, георгіївські (царські) стрічки, повідкривавши церкви тощо.

Остаточно «вождь усіх народів» відмовився від «марксизму — ленінізму», проголосивши свій знаменитий тост «за великий русский народ». Після цього тосту стало модним бути російським націонал–шовіністом.

Далі прийшли часи «великого інтернаціоналізму», що приховував все той же російський націонал–шовінізм, коли під цим гаслом винищували сотні тисяч людей. Згадаймо Афганістан чи Анголу.

Сьогодні російський Патріарх Кирило Гундяєв носиться з ідеєю «русского мира», все тією ж ідеєю російського націонал шовінізму.

Нагадаємо Патріархові та його ура–патріотам: той шовіністичний шлях завжди вів до невдачі. Зупиніться і задумайтеся.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кавелин К. Д. Мысли и заметки о русской истории // Вестник Европы. — 1866. — Т. II.

2. Большая Советская Энциклопедия. — 3–є изд. — М., 1969–1978.

3. Літопис Руський / За Іпатським списком переклав Леонід Махновець. — К.: Дніпро, 1989.

4. Уваров А. С. Меряне и их быт по курганным раскопкам. — М.: Синодальная типография, 1872.