Читать «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» онлайн - страница 99

— Я виконав ваше прохання, кам’яні латники! Я дізнався, коли ви станете вільні!

— Га?!! — прогримів велет, крутнувши головою. — Це знову ти, нікчемна тля?

— Щоб отримати свободу, вам треба зруйнувати Кришталевий міст! — гукнув розбійник і щосили вдарив п’ятами в боки Татоша, даючи знати про негайний відліт.

Летючий кінь розвернувся, заіржав і направився до сонця. Однак Ґанджі-баба встигла вхопити оком його чорну постать на чистому небі і аж затряслася з люті. Вона кинулася переходити мостом через урвище, але тут із неба раптом опустилася величезна довбня і луснула посеред мосту. Кришталь розлетівся блискучим фонтаном. За першою запрацювала друга булава, яка трощила те, що вціліло. Скляні уламки сипалися в прірву дзеленчастим дощем. За хвилину від Кришталевого мосту залишилися тільки невеличкі виступи з обох боків урвища.

Велети голосно зареготали, а тоді, розбивши довбнями ланцюги, якими були прикуті до скель, теж рушили до сонця. Від їхніх гігантських стіп земля здригалася й гула. Володіння Ґанджі-баби більше ніхто не вартував.

Проте сама чаклунка дивним чином врятувалася. На своє щастя, вона лише ступила на початок мосту, коли почалося його цілковите знищення. Тож Ґанджі-баба встигла відбігти назад, поки останні уламки безнадійно ринули додолу. Тепер чарівниця стояла в повному заціпенінні, озираючи суцільну руїну. Відтепер вона була замкнена в своєму райському куточку. Обличчя її спаленіло від люті. На мить із чарівної пані постала заклякла зморена бабця, обличчя якої було густо пооране глибокими зморшками, вбрана в якесь рам’я, на диво схожа на ту, що загинула у Мідній хащі.

Згорблена стара, що мовби встала з труни, заскрипіла залізними зубами, вирвала із сивої облізлої коси волосину, зім’яла її скарлюченими пальцями в зморщеному кулачку і щось над ним прошепотіла. На овиді відразу заграло сліпуче проміння. А за мить світла стало стільки, що довелося мимоволі заплющити очі.

Тим часом утікачі від пережитих потрясінь розливалися істеричним потоком найгучніших слів.

— Невже вона загинула? — лопотів безперестанку очманілий з такого зиґзаґу долі Зелений заєць.

— Бий тебе небесна сило, страхопуде! А що їй ще лишалося? — підкручував вуса опришко. — Гей-го, Пинтю, буде з тебе чоловік!

— Відтепер у Закрайсвітті все докорінно зміниться. Порушиться противага сил. Що тепер буде? Що буде? — бідкався куций.

— Еге, з тобою пива не звариш, зелений прихвосню! Я не розумію: ти за Ґанджі-бабу чи проти неї? — розгнівався отаман.

— Я… Я не знаю, — затремтів вухань. — Все ж таки вона була моєю господинею стільки років…

— Не вірю я в її смерть! — прогудів Татош. — Це лише в казках добро перемагає зло.

Татош як у воду дивився, бо раптом в протилежному від сонця боці край неба заграв кривавим полум’ям.

— Жива! — вигукнув радісно Зелений заєць, озирнувшись через плече. — За нами погоня!

— Вогняний дощ! — сплюнув Пинтя. — Не розумію, чому ти так тішишся, незугарний прислужнику?