Читать «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» онлайн - страница 96

Після того, як допили трояндовий чай і поласували млинцями з найніжнішими вершками та лісовими горішками, слово взяла володарка Закрайсвіття. З чарівною кокетливістю вона подякувала Пинті за можливість познайомитися з ним особисто, оскільки чимало про нього чула. І її враження виявились несподівано яскраві. Що вона мала на увазі — мідноволоса пані не пояснила.

У важкій срібній скриньці вона подала отаманові очі Кам’яного попа, зауваживши, що навряд чи від цього буде велика втіха для мешканців Закрайсвіття. На завершення вона звернулася до Пинті з проханням.

— Ви бачите, ласкавий пане, що ми майже не тримаємо прислуги і у всьому даємо раду самі. Єдиний, хто служив мені, це Зелений заєць. Після зникнення Татоша це був наш останній зв’язок із рештою Закрайсвіття. Тепер ви і його від нас відбираєте.

— А Вогняний дощ? — пискнув з торби щуряка, але, на щастя, його ніхто не розчув.

— Тому пропоную вам обмін. Ви, як я розумію, ще парубок. А в мене — дванадцять доньок на відданні. Киньте своє обридливе самітництво! Ви змарнуєте своє життя, юначе, блукаючи манівцями за порожніми химерами. Вибирайте, котра з моїх красунь вам до серця, і ми зіграємо весілля. Ви можете оселитися в будь-якому куточку Закрайсвіття, і ніхто не торкне вас пальцем. Я про це подбаю. Ви будете найславнішим лицарем нашого світу. Зрештою, ви таким уже є, — вона вигнула чорну, наче полаковану, брову.

На останніх словах Пинтя вдоволено покрутив вус і з-під лоба глипнув на Церцерушку. Білявка, здається, навіть не дихала від хвилювання.

— Але за це я прошу залишити нам Зеленого зайця, — докінчила Ґанджі-баба і вп’ялася поглядом у розбійника. — Довір’я за довір’я.

— Що ж, пропозиція принадна, — вклонився Пинтя і помітив, як трясеться нога у вуханя, що сидів поруч з ним.

— Над вами, Пинтю, зійшла щаслива зірка, прекрасна і ясна, але тільки від вас залежить, чи вона вам світитиме далі, — господиня задоволено осміхнулася і стисла в руці серветку.

Найсміливіші дівчата почали весело позиркувати на опришка, який неждано міг стати їхнім нареченим. Хтось пирскнув у кулачок. Проте Церцерушка й далі не підводила погляду.

Пинтя постав перед украй складним вибором. Обрати любку, про яку він увесь цей час мріяв потайки, навіть боячись зізнатися самому собі, чи врятувати Зеленого зайця від неминучої розправи? Подумки отаман попросив Господа зберегти йому глузд, аби прийняти зважене рішення. Але сто чортів його матері, невже він знову відмовиться від райського блаженства, яке вже всміхалося йому здаля яскравим, звабним світлом?

— Даруйте мені, — Пинтя на мить заплющив очі, стискаючи долоні так, що аж посиніли нігті. За секунду перед його зором, мов блискавки, спалахнули дивні видіння: обгоріле тіло Шарканя, над яким схлипує безутішна родина, кам’яні постаті Кудлоша і Молибога в Галереї героїв, жінки в підземеллі Заклятого міста, що підкидають розбійника на руках, — і чарівне обличчя тієї, якою снив відтоді, відколи вперше її побачив на Тихому озері, і котра тепер дихала майже поруч.