Читать «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» онлайн - страница 94

Пинті нічого не лишалося, як, прихопивши з собою трохи марципанів і тістечок з персиковим джемом, піднятися на ночівлю до своєї опочивальні. Зараз їх було троє. Зелений заєць відтепер був побратимом їхньої ватаги.

Підвечерявши солодкими смаколиками, що аж танули в роті, напившись чистої, мов сльоза, джерельної води, якої вдосталь було у карафці, вони полягали, хто де міг. Пинтя простяг ноги на широкому лежаку, вчений мудрагель виліз йому на груди, а Зелений заєць скрутився на килимку біля дверей. У цьому був сенс, адже так до кімнати не міг потрапити ніхто сторонній. Однак їм не спалося. Постійно зринали в знуртованій пам’яті картини напруженого дня, та й думка про завтрашню днину не давала їм супокою.

— Чому ти вирішив здатися? — тихо спитав розбійник, коли довкола чулося тільки сюрчання коників у саду. Ватаг лежав у віночку повітрулі, склавши руки за голову, і йому виразно пахло барвінком і конваліями.

— Гаразд, оскільки ми тепер разом, я розповім дещо таке, що вам не зайве почути, — підхопився Зелений заєць і поторгав двері, чи добре зачинені. — Але почнемо здалеку. Колись у Закрайсвітті безмежно панував злий чарівник Гиндибук. Його царство було там, де нині розкинулася країна Кам’яного попа. Сваволя цього чаклуна не знала меж, і ніхто не міг його подолати. Саме він наплодив песиголовців, і вони були йому за найвірніших воїнів. Але знайшовся врешті герой, який поборов Гиндибука. Здолав його не силою і відвагою, а хитрістю. Бо цим звитяжцем виявилася…

— Жінка, хай їй грець! От бісове поріддя! — озвався щуряка, піднявшись на задні лапки. — Однією рукою простягає хліб, а в другій тримає камінь!

— Невже це була Ґанджі-баба? — аж присів на ліжку від здивування Пинтя.

— Так, саме вона! Ґанджі-баба мала неймовіру вроду і розум. По всьому Закрайсвіттю не була гарнішої за неї. Гиндибук цілком втратив голову і запропонував їй руку і серце. І вона погодилася, бо, як виявилося, мала далекоглядні плани. Від цього шлюбу народилося дванадцять повітруль, які перейняли вроду матусі. А коли Ґанджі-баба вивідала в чоловіка всі чари, то обернула його на кам’яний стовп, відібравши в нього очі, аби він ніколи не зміг повернути колишньої величі.

— А бодай її моровиця забрала! То це Кам’яний піп? — вигукнули в один голос Пинтя з книгожером.

Але Зелений заєць вів далі, мовби їх і не чув:

— Відтоді у Закрайсвітті запанував лад і спокій. Щоправда, песиголовці й дракони вносили час від часу суєту, але спільними силами закрайсвітці давали їм відсіч. Всюди славили Ґанджі-бабу як рятівницю. Вона стала символом нашого світу, його ідеалом. Але час змінює людей. Красуня старішала, врода її в’янула і зникала, і це вливало в її серце отруту.

— Той, хто вбиває дракона, сам стає ним, — озвався Фаралампас.

— Так, саме так, пане пацкане! Ґанджі-баба, оволодівши чарами Гиндибука, з часом сама стала свавільною й грізною чаклункою, котрої всі боялися. Той, хто ослухався її волі, був негайно покараний.

— Але ж вона й досі надзвичайно вродлива! Чого їй гніватись? — здивувався Пинтя.