Читать «Розбійник Пинтя у Заклятому місті» онлайн - страница 93

— Котра година, синку? — оспалим голосом мовила Ґанджі-баба.

— За п’ять хвилин дев’ята! — проказав Урфій.

— Отже, тільки-но я доп’ю цей…

Подальших слів господині Пинтя не почув, бо його раптом хтось так шарпонув за кептар, що він ледь не простягся на моріжку.

— Чортів йолопе! — скипів від гніву опришок. Але, забачивши в пітьмі невисоку постать у циліндрі, притьмом підхопився.

— Ви справді зробите те, що пообіцяли? — почувся переляканий шепіт.

— Аякже! Зроблю! Щоб я смоли напився! — нетямився з радощів отаман. — Слово чесного розбійника!

— Тоді хапайте мене! Інакше я втечу! — зацокотів зубами Зелений заєць і вже хотів чкурнути, але дужа рука парубійка, збивши з нього циліндра, вхопила його за вуха.

— Йо-о-ой! — застогнав заєць.

— Нічого, братику, потерпи трішки! — шепнув Пинтя і, зваливши Зеленого зайця собі на плече, рішуче вийшов з темного саду на світло.

Розділ 26. НЕВДАЛА УГОДА

Ґанджі-баба аж уклякла з несподіванки, не спроможна вимовити й слова. Урфій відкрив рота і так сидів з піднесеним до уст горнятком. Повітрулі втупили погляди в тарілки, начебто помітили там щось надзвичайно захопливе.

У неймовірній, суцільній тиші, в якій було навіть чутно, як шурхотять у дереві шашелі, слова розбійника пролунали, наче удари невмолимого фатуму:

— Я завершив полювання! Ось моя здобич, пані!

Він поклав Зеленого зайця просто на стіл перед господинею, що стала білішою за свій елегантний капелюшок із широкими крисами. Вухань лежав перед смарагдовими очима Ґанджі-баби, від погляду яких полум’ям зайнялася б навіть солома, і трусився, як осиковий лист.

— Ти здивував мене, розбійнику! — повільно мовила вона, і від її слів повіяло крижаним холодом. — Ще нікому не вдавалося вполювати Зеленого зайця! Нікому, крім мене!

— Я переміг, чи не так, ласкава пані? — усміхнувся Пинтя і схилився у найшанобливішому поклоні. — Але лаври, що отримує переможець, приносять шану й переможеному.

Господиня промовчала, стиснувши губи. Найбільшою ганьбою для неї було те, що п, володарку Закрайсвіття, отак шкодували. Це було гірше за образу.

— Коли ваша ласка, то я хотів би забрати свій виграш — очі Кам’яного попа! — мовив опришко і простяг відкриту долоню.

— Він справді тебе впіймав? — прошипіла Ґанджі- баба до куцого, що розпростерся перед нею на столі.

— Т-т-т-ак, ваша сяйносте! — затрусив той руками і ногами.

— Розказуй свої байки комусь іншому, негіднику! Ти геть зажирів! — вдарила вона зайця ложечкою по лобі.

Той зойкнув і прикрив лице руками.

— Зелений заєць тепер належить мені. Тож прошу не ображати мою челядь! — нахмурив брови парубійко.

— Геть з моїх очей, шельмо! — просичала спересердя дама і гидливо пхнула бідолашне звірятко рукою.

Зелений заєць скотився зі столу й одразу сховався за отаманом.

— Порахуємося зранку! — кольнула вона злим поглядом гостя і встала, кинувши серветку на стіл. За нею повставали й решта. За мить усі розійшлися.